: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      А втім чи не прийшов час замислитися, що загубили ми, коли втратили кінопрокат, кіноархіви? На власному досвіді знаю, що майже неможливо відшукати воєнну чи "афганську" хроніку, виявилося неможливим зібрати кінострічки за участю нашого славнозвісного Михайла Васильовича Голубовича, народного артиста України і начальника управління культури і мистецтв облдержадміністрації, неможливо побачити вистави, яким ще кілька років тому раділи прихильники луганських театрів... В епоху телебачення, коли телевідеотехніка перетворилася майже в найголовнішого члена сім'ї, чи не прийшов час створити обласний відеоархів (звичайно, на форматі не побутового рівня). Або створити умови для тривалого зберігання фондів професійного обласного державного телебачення ( пам'ятаючи, що справжні скарби народу - це не політичні бійки..).
      Я впевнена, що навряд чи знайдуться люди, які б серйозно поставилися до цієї думки й тим більше почали б одразу практичні дії. Але, не таємниця, що прогресом "керують" мрійники і романтики, фантасти і поети... Адже все більше доказів, що зовсім не дурниця - поетична версія з приводу яблунь на Марсі. І не випадково кожна родина, купуючи відеотехніку, мріє вже не про зібрання "мильних опер", а, перш за все, про сімейний архів, щоб колись правнуки побачили вашу усмішку, щоб навіть з вічності сяяли ваші очі і нагадували, що саме пам'ять робить людину Людиною. А хіба не стверджуємо ми переконливо не тільки те, що, як талановито й образно означила поетеса Ганна Гайворонська, "Луганщина - світанок України", але й те, що ми не просто "мешканці" області, а велика й дружна родина. А родину чи можна уявити без прагнення зберігти свою історію? Адже вже так багато втрачено того, що нікому й ніколи не повернути, що потім не купити за будь- які гроші.
      Я впевнена, що скімлить серце газетного журналіста, коли він бачить оселедчика, якого загорнуто у твою статтю. Навряд чи і оселедчик здасться смачним чи привабливим. Але втіхою - впевненість, що хоча б ті, конкретні люди, про кого чи заради кого написано, прочитали й навіть акуратно вирізали - на незабудь! - твоє натхнення. На крайній випадок твої журналістські страждання збереже бібліотека (обласна універсальна наукова це зробить обов'язково!).
      Але якими словами означити почуття тележурналіста (а разом з ним усієї творчої групи - режисер, оператор, звукорежисер, режисер монтажу тощо), коли те, що було телепередачею, перетворюється в "чистий папір" тобто плівку для чергового запису майбутнього твого телестраждання, куди не можна не вкласти часточку душі, серця, дні й ночі... Якими словами передати гіркоту, що залишилася в серці від неможливості зберегти, наприклад, творчі портрети усіх куточків, усіх міст і районів області - яку скарбницю талантів, учасників творчих звітів Другого Всеукраїнського огляду народної творчості не судилося якщо не назавжди, то хоча б на десятиріччя чи вік подарувати землякам.