: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Чи могла я передбачити, що по-єненківські мужньо, достойно, інтелігентно "запросить" мене Юрій Олексійович приїхати до нього у лікарню, переборюючи неймовірний біль (Господи, яку силу волі і духа, яку самовіддану Любов до усіх нас треба було відчувати...), одягне костюма, святкову сорочку й навіть краватку, самотужки прийде до свого робочого кабінету... Він був Лікарем й УСЕ усвідомлював... Я теж вже розуміла (хоча так хотілося вірити, що Всевишній змилостивиться...), що ЦЕ інтерв'ю - вперше і востаннє за Його ініціативою - сповідь, а, правильніше, духовний заповіт великого подвижника на порозі Вічності. Але це мій голос тремтів й комок підступав до горла, і сльози так непросто було затамувати "на потім". А Юрій Олексійович... Відеоплівка зберігає Його тихий і зовнішньо спокійний голос, Його мудрі слова про справжні цінності і духовні скарби, про необхідність бути Людиною в будь-якій ситуації... Тепер це вже голос із Вічності. І Його останній автограф, в якому нагадав Юрій Єненко: "Мій шлях в літературу починався з телебачення...".
      Чи могла я уявити, що саме з цієї телевізійної студії "Б", де традиційно проходили записи чи "прямі ефіри" єненківських програм, де назавжди залишилася вагома частина Його світлої Душі, розповідатиму про смерть такої дорогої для тисяч земляків людини, що саме сюди прийдемо від Його могили в день сороковин, щоби разом з глядачами в найгіркішому за моє життя прямому ефірі пом'янути, аби ніколи не забути...
      Ми, на жаль, іноді звикаємо запізнитися, запізнитися зняти за життя, вчасно про щось чи когось розповісти. Дійсно, й життя телевізійників має виміри часу. І все ж як не покаятися перед усіма, до кого "не встигли" або "не встигнемо"... Бо ми теж просто люди.
      Але час від часу переглядаємо архівні відеокасети. І знову ніби разом з нами незабутній Владислав Андрійович Титов, письменник, лауреат Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка, автор всесвітньовідомої колись повісті "Усім смертям на зло" (чи знають щось про цю легендарну людину наші юні земляки?...). Або ще один шевченківський лауреат, письменник Григір Тютюнник, доля якого була безпосередньо причетною до нашого краю, - ми маємо право підкреслити, що це ім'я свого часу відродилося, зазвучало на всю Україну з нашого обласного телеекрану...
      А скільком педагогам допомогли наші телепрограми познайомити молодь з творчістю письменників-земляків, членів Національної спілки письменників України Василя Голобородька, Григорія Половинка, Івана Низового, Геннадія Довнара, Олексія Неживого, Андрія Медведенка, Ганни Гайворонської тощо. Скільки сторінок творчості акторів, музикантів чи співаків зберігається завдяки відеострічкам... Скільки облич і справ, численні обличчя й долі з'являються на нашому екрані і якнайчастіше запис розмагнічується, тобто знищується, бо не передбачено зберігання телепродукції, як, наприклад, газет чи періодичних видань. На жаль.