А втім зігріває серце те, що крапля за краплею ніби сімейні альбоми створюються вже (нехай неофіційні) відеоархіви в деяких містах і районах області. А скільки наших телепрограм продовжують жити на домашніх касетах - і неодноразово доводилось нам звертатися за допомогою до приватних відеозібрань... І дякувати Богові чи долі, що серед наших телеглядачів чимало наших єдиновірців.       Саме про нашу з вами безцінну духовну спільність, шановні земляки, писав у своїй статті "Нові паростки родоводу" (журнал "Телерадіовісник України" січень, 1994 року) київський журналіст Олександр Куракса, аналізуючи програми творчого об'єднання "Злагода" Луганської облдержтелерадіокомпанії: "Через маленькі легенди, поеми й драми (а їх потрібно не тільки знайти, мов самородки коштовностей у породі, але й оцінити, відшліфувати й огранити) група луганських телевізійників розкриває нам очевидне: нема в Україні духовних околиць та віддалених слобод. Є ми гуртом у тій державі, яку маємо, таку й маємо, часом зболені, розгублені, безпомічні, але великі своєю спрагою до доброти, гідності, чесності. Отже, ми живемо і виживаємо і обов'язково станемо кращими!"       А поки - до зустрічі в ефірі на тридцять четвертому та УТ-3 каналах Луганської обласної державної телерадіокомпанії!              Це наша епоха. Тобі, ХХІ сторіччя,       На згадку, на незабудь - долі, думки і серця,       Й мільйони очей вимальовує телеобличчя.       Це - наш телепростір. І наша - стежина оця.              Від серця до серця. Нам випала телеепоха.       І ми обирали. І нас обирала вона.       І вчилося серце в людині побачити Бога       Й вдивлятися серцем в усе, що, на жаль, промина...              Роки промайнуть, ніби миті. Та пізно чи рано       Замислиться світ, схаменеться, згадає, що є       Сильніший за будь-яку силу - храм телеекрану       І світло його вже не згасне і не промайне.              Й страждання, і радощі, темні і сонячні кроки,       Облич неповторність і Пісня пісень голосів -       О, як зберегти, все, що бачили ми телеоком       Й серцями казали-страждали від перших осіб.              І ми не з тобою були, а - тобою, Епохо.       І завтра, як вчора, летіти чи їхати нам,       Або просто неба йти пішки до Бога,       Щоб Віру, Надію й Любов дарувати синам,              Й заради онуків не квапитись мовити Слово,       Що Вічністю телестрічок не погасне, не вмре,       Бо й наші серця залишатимуться калиново       Очима історії, й речником і піснярем.              Й колись у великій і справжньо щасливій Вкраїні       Із телеархівів і наші зійдуть голоси       І нашими телеочима сьогоднішні днини       Побачать нащадки - усе, що було і єси,              Страждання і радощі, темні і сонячні кроки,       Облич неповторність і Пісня пісень голосів -       Усе, що писали, що бачили ми телеоком       Й серцями казали - страждали від перших осіб.     © Луганська обласна державна телерадіокомпаніяя © ОО "Луганская инициатива" 2001