: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Так, у великій мірі завдяки порадам нашої суперзірки (кажу це без будь-якого натяку) - заслуженого працівника культури України, диктора номер один Валентини Позднякової і зав.сектором випуску Віри Штанько і Тамари Сергєєвої я став студентом ЛДІТМКу.
      Про Валентину Петрівну Позднякову хочу сказати окремо. Такого професійного, трепетного ставлення до справи і такої закоханості в свою професію я не бачив. На жаль, нинішня порість дикторів, телеведучих по-іншому ставиться до ефіру. Нема того трепету, зібраності й готовності, яка мобілізує всього тебе для головного - роботи в кадрі. У нинішніх колег Валентини Петрівни з'явилася деяка метушливість, недбайливість, я б навіть сказав, неохайність, а часом і зверхність у ставленні до глядача. За всім цим - відсутність школи. Й хвала Богові, що зараз наш диктор № 1 працює консультантом і засіває те розумне, добре, вічне, що є таким важливим для всіх нас (маю на увазі працівників ТБ).
      А завдяки участі й рішучості одного з найпрофесіональніших, не лише на мою думку, журналістів Луганського телебачення - Людмили Медведєвої в моєму телевізійному житті настав другий етап - робота журналіста і водночас ведучого телепрограм. Від Людмили Медведєвої мені дісталась молодіжна студія "Контакт" і "Служба солдатська" ("Служу народу України") - програма, яку раз на квартал ми з моїм у недалекому минулому режисером і однодумцем Вірою Хромушиною ( до речі, теж випускницею ЛДІТМК) готували протягом п'яти років для українського телебачення. Взагалі в старі добрі часи існувала чудова система почесної роботи обласних телерадіокомпаній на перший загальноукраїнський канал. Ми стежили за роботою своїх колег, інших студій, могли порівнювати, оцінювати, вчитися всьому доброму й корисному, що було в них. На жаль, з часом ця традиція пішла в небуття.
      З 1996 року я очолив рекламну службу ТБ. Справа для мене нова й цікава. Що таке реклама, зараз говорити не доводиться. Окрім того, що це "двигун ринку", це ще й можливість заробляти власні кошти для будь-якої телекомпанії. І слід добрим словом згадати тих, хто стояв біля витоків рекламного "руху" - Галину Мараховську, Олену Москаленко, Надію Брежнєву, Дмитра Лисогора, Тетяну Коженовську, Анатолія Мельника, Василя Мельникова. До речі, своєю нинішньою структурною будовою рекламна служба ЛОДТРК зобов'язана Дмитрові Хаймовичу Лисогору.
      Разом зі своїми нинішніми колегами - ветераном радіореклами, дивовижної душі людиною, талановитим письменником Михайлом Пєсєнкою, Ларисою Євдокимовою, Андрієм Водзинським, Оксаною Шило, Оленою Відановою, Оленою Полозовою, Дмитром Полторіним, Вадимом Царевським - ми й заробляємо цей нелегкий хліб. В наш час працювати в рекламі - справа нелегка й невдячна. Треба примудрятись і вишукувати всілякі можливості, аби "казна" телерадіокомпанії систематично поповнювалась. Та професіоналізм моїх колег дає мені право з оптимізмом дивитись у майбутнє.