: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Взагалі ж Луганське телебачення завжди славилося людьми талановитими, неординарними й добрими. Про таких кажуть - заради колеги готовий зробити все! І не випадково в скрутну хвилину всі ми готові прийти на допомогу один одному, втішити і заспокоїти. Та, мабуть, інакше й бути не може, бо сама професія накладає свій відбиток на нашу колективну свідомість. Коли я, наприклад, кажу про Галину Тишкову, Валентину Курчину, Івана Хорунжого, Олександра Пичугіна, Віктора Коваленка, Тетяну Кунець, Тетяну Дейнегіну, Світлану Гладушину, Віру Хромушину, Ніну Карпову, Світлану Діденко, я завжди подумки вклоняюсь їм за їх людяність і безмежну любов до нашого рідного дому на вулиці Демьохіна, 25.
      Окремо хотілося б сказати про наших перших осіб - я маю на увазі керівників телерадіокомітету, а нині телерадіокомпанії. Так склалося, що мені довелося працювати з п'ятьма з них. По-доброму, по-материнські ставилась до мене Алла Миколаївна Моспанова, яка завжди оберігала мене від усіляких неприємностей. Валерій Володимирович Межинський і Микола Андрійович Тимошенко - це, вважаю, нагорода нашому телебаченню за всі 40 нелегких років його існування. Все, що зробив перший і продовжує другий, заслуговує найбільшої вдячності і уклінності. Про таких, як вони, говорять: "Професіонали з великої букви. Фахівці своєї справи від Бога". І як важливо, щоб в будь-якій сфері керували тобою освічені, розумні, обізнані в справі, якій вони служать, люди. Про їх заслуги можна говорити багато. Та краще за слова про їх керівний талант говорять справи, які вони здійснюють на благо нашого спільного дому і всього рідного краю.
      Я вдячний долі, що життя моє пов'язане саме з телебаченням, якому я вірою й правдою служу ось уже 20 років. Це - моя стихія, моє фізичне існування, моя любов. Пам'ятаєте, як у О.С.Пушкіна: "И божество, и вдохновенье, и жизнь, и слезы, и любовь!".
      І, здається, телебачення віддячує мені взаємністю. Моя скромна праця високо оцінена. Президент України Л.Д.Кучма особисто вручав мені посвідчення про присвоєння почесного звання - "Заслужений працівник культури України". Може, для когось це не суттєво, але для мене - це знак визнання ваги моєї праці. Отже, я недаремно 20 років з дня у день, з місяця в місяць, з року в рік вірою й правдою служу його величності ТЕЛЕБАЧЕННЮ.