: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Для багатьох "подвигівців" робота в клубі стала сенсом їх життя, в якому друзі - справжні, а стосунки між ними - чисті й щирі. З 2 лютого 1969 року, вдосталь "сьорбнувши" романтики, клуб "Подвиг" виховав тисячі справжніх патріотів Вітчизни, з честю витримав випробування часом. І в ці роки роботу клубу спрямовує його засновник і незмінний керівник Микола Данилович Романов, заслужений журналіст України. З ним не тільки "подвигівці", але й ми, журналісти, не вагаючись, "готові йти у розвідку".
      "Подвигівці" переконані: якщо ми пам'ятатимемо минуле - у нас буде й майбутнє. До того ж, пам'ять має бути однією з перших ознак людяності.
      Про наполегливу роботу клубу з патріотичного виховання молоді Луганське обласне державне радіо і телебачення, зокрема, журналісти Микола Кузнєцов, Світлана Бондарєва, Людмила Медведєва, кінооператор Олександр Пичугін, впродовж багатьох років розповідали неодноразово.
      Я нерідко замислююсь над тим, навіщо, кому потрібна пошукова робота? Відповідь проста. Щоб імена тих, хто віддав за нас своє життя, повернулися з небуття. Щоб пізнати витоки мужності воєнного покоління. Не менш важливо, щоб зрозуміти, що таке війна, яке це лихо для народу. І чи не найголовніше - щоб повірили в себе твої сучасники - хлопці та дівчата - і на прикладі мужності загиблих воїнів загартовували свою волю і самі ставали б сильні духом. Це - перевірка себе на любов до Вітчизни, бо так складно сьогодні визначити вірний стрижень корисності суспільству.
      ... Якось восени 1998 року в корпункті Національної радіокомпанії України, власним кореспондентом якої в Луганській області я на той час працював, пролунав дзвінок. Телефонував Микола Данилович Романов. Його завжди оптимістичний, життєрадісний голос цього разу лунав якось глухо, вкрай стурбовано, мені здавалося - на межі відчаю: "Свої ж співвітчизники, доморощені вандали... нищать народну пам'ять. Приїзди!"
      Збори були недовгими. І ось ми на 121-му кілометрі Краснолуцького шосе. На меморіалі загиблих кіннотників біля інформаційної дошки в багнюку втоптаний пошматований напис, що містив вичерпну інформацію про це святе місце. Рука якого нелюдя піднялася, щоб знищити пам'ять про тих, хто ціною власного життя дарував нам з вами право жити на землі? На жаль, сьогодні тут вже не лунає музика, як було колись, не почуєте ви і записи спогадів ветеранів. Бо хтось-таки "погрів брудні руки", видерши з землі 2 кілометри кабелю, по якому йшла трансляція.
      Тихим сонячним днем спускаємося до місця, де на лісовій галявині останні квіти осені-братки - зберігають спокій полеглих воїнів Шахтарської дивізії. Бачимо, що й тут комусь на заваді стало каміння з солдатської могили.