: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      "Подвигівці" знайшли і з почестями перепоховали на "Галявині полеглих" останки і цих 13 бійців. На могилу кожного з них поклали плиту - звичайний дикий камінь Донецького кряжу. І поруч, замість пам'ятників, поставили кам'яні брили, на яких викарбувані слова, у кожного свої. Читаємо на одній з них:
      Нахлебавшись смертельного ветра,
      Упал не назад, а вперед,
      Чтоб лишних 172 сантиметра
      Зашли в завоеванный счет.
      Не одне покоління пошуковців Краснолуцького патріотичного клубу "Подвиг" (в кращі роки воно налічувало до 600 членів) доклало чимало зусиль, впродовж більш як 30 років безкоштовно, за власним бажанням, працюючи без винятку кожні вихідні, влітку і взимку за будь-якої погоди, переносячи останки загиблих воїнів, знайдених на орному полі чи в лісі, кантуючи каміння і встановлюючи його на могилах полеглих, щоб зберегти в пам'яті народній героїзм солдат війни. А скільки напівзітлілих документів, жетонів, медальйонів довелося розшифровувати?! А потім знайти рідних і близьких бійця, якого ті вважали зниклим безвісти.
      Важко сказати, скільки родин вдячні краснолуцьким слідопитам за повернення чистого, незаплямованого імені воїну: їх дідові, батькові, братові, а то й онукові.
      І приїздять сюди люди вклонитися світлій пам'яті визволителів, які своїм життя заплатили за наш мирний день.
      На одній з могил на "Галявині полеглих" читаємо:
      А ты, коль пулею не сбит,
      Ты, мне когда-то руку жавший,
      Ты всем скажи, что я убит,
      Что я не без вести пропавший.
      Умов для партизанської боротьби в Донбасі і, зокрема, в районі Красного Луча не було. Та був наказ Іванівському партизанському загону завдати якомога більше шкоди загарбникам. І народні месники неодноразово висаджували в повітря залізничне полотно. В такий спосіб затримували пересування ворожих військ, техніки та боєприпасів з Німеччини до Сталінграда. Партизани розповсюджували серед населення листівки, якими підтримували у співвітчизників віру в нашу Перемогу.
      Коли ж 16 жовтня 1942 року в урочищі Західне балки Пасічної загинув Іванівський партизанський загін, фашисти обплутали молодий партизанський ліс колючим дротом, щоб туди не ступила людська нога. З роками дріт з колючками повростав, повпивався в дерева. До речі, й досі після війни в Партизанському лісі не було саперів.
      Восени 1969 року члени клубу "Подвиг" встановили кам'яну брилу з написом "Партизанська стоянка" і викарбували слова: "Тут спит беда; ступайте осторожно: окопы - шрамы на лице земли".
      Повесні 1970 року "подвигівці" відновили 8 партизанських землянок, а ще побудували 10 наметів.
      Влітку того ж року відкрили музей просто неба "Партизанська слава". Юнаки і дівчата з Красного Луча відновили також ходи сполучення, з каменю виклали стежини в лісі. А потім в наступні роки посадили туркменські тополі, ніби вишикували їх у військовому строю. Біля кожної з них - камінь з написом, на чию честь посаджене дерево. Так виникла "Алея пам'яті".