: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ЧИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ МУЖНІСТЬ?

Олександр Кошак, перший заступник генерального директора ЛОДТРК

      "м.Луганськ-16,
      вул.Демьохіна, 25,
      обласне радіо,
      передача "Пам'ять"

      ... Я низько вклоняюсь всім радянським воїнам, які загинули, захищаючи від фашизму наше право на життя. Пам'ять про їх подвиг я свято зберігаю і передаю своїм дітям.
      Спасибі всім, хто підготував радіопередачу "Пам'ять", хто доглядає місця поховання воїнів-визволителів і тим, хто саджає квіти на солдатських могилах! Спасибі, "Пам'ять", тобі!
      21 квітня 1998 року.
      Луганська область,
      Станично-Луганський район,
      село Валуйське,
      пров. 3-й Радянський, 24,
      Каливанова Марія"

      Нерідко подорожні, які Луганським шосе прямують до Красного Луча, на 121-му кілометрі повертають до меморіалу загиблих в роки Великої Вітчизняної війни радянських кіннотників. Люди вшановують пам'ять тих, хто в запеклому бою на порозі вічного небуття до останнього подиху боронив рідну землю від німецького фашизму.
      На двох несучих опорах, що символізують терикон, вгорі зірка. Вигляд цього знака підказала знахідка слідопитів - в руці знайдених неподалік останків солдата, який захищав наш славетний шахтарський край, була затиснута червона солдатська зірочка.
      Архів свідчить, що в лютому 1943 року, готуючи визволення Ворошиловграда, 7-й гвардійський кавалерійський корпус під командуванням Михайла Дмитровича Борисова у ворожому тилу завдав фашистам нищівного удару. 23 лютого 1943 року біля хутора Західного, поблизу села Маломиколаївки, в запеклому бою головні сили кавалерійського корпусу і його штаб проривали фронт і виходили до основних частин Радянської Армії. Під шаленим вогнем фашистів загинув майже весь особовий склад корпусу.
      На пам'ятнику викарбувані слова поета Михайла Луконіна:
      "На этом рубеже родной земли
      Сыны Отчизну плотно обступили
      И, умирая, тесно облегли."
      Майже 40 років після бою землі на тому полі не торкався плуг. На місці загибелі пролежали останки бійців, ніби прикриваючи один одного від суворих донбаських вітрів.
      Восени 1979-го місцеве господарство вирішило зорати поле під лісом. Доля розпорядилася, щоб саме тоді і на те місце прибули хлопці та дівчата з Краснолуцького патріотичного клубу "Подвиг". Побачивши, як на свіжозораному полі біліють людські кістки, вони вирішили перепоховати останки радянських воїнів і побудувати тут меморіал. Всю зиму вручну носили землю, насипали невеликий пагорб. Останки 20 бійців знайшли тут вічний спокій. Імена трьох з них слідопитам з часом вдалося встановити.
      Від меморіалу кіннотників на відстані кількасот метрів, в балці Пасічна урочища Західне, "подвигівці" створили ще одне святе місце - "Галявину полеглих".
      В кінці лютого 1943 року 346-а шахтарська дивізія на рубежі "Новопавлівка-Ушакове-Іванівка-Маломиколаївка" вела запеклий бій за висотку західніше села Маломиколаївка. З батальойну воїнів-шахтарів в живих залишилося кілька чоловік.