: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Вона навчила мене уважно слухати свого співрозмовника, не нав'язувати йому свою волю і думку. Ніколи, нічого ні в кого не просити. Всього добиватися самому. А як уміла розповідати! У моїй домашній фонотеці більше десяти касет з бабусиними розповідями про те, свідком і учасником яких подій довелося їй бути в громадянську, Велику Вітчизняну війну, як створювалися колгоспи, де бабуся була справжньою стахановкою.
      Що не розповідь- то сюжет для оповідання, або навіть повісті.
      Де б я не був: чи то у когось на весіллі, чи в дружній компанії, моя "Весна" була зі мною. Скільки цікавих розповідей, пісень, анекдотів записано. Тільки слухай, розшифровуй, оформляй у книжку. Що заважає, запитуєш? Щоденна гонитва за хлібом насущним. А втім, я дещо збочую.
      - Так от, сябре, отой побутовий магнітофон "Весна" проторив мені стежинку на Демьохіна, 25. Саме тут у нас розташована обласна держтелерадіокомпанія. Якось завітав я сюди, а Світлана Бондарева,- цей "чорт у спідниці", кулеметом проторохотіла:
      - В Брянці один молодий шахтар йде на рекорд. Потрібен репортаж. Ось тобі "Репортер-6", який вмикається ось так і так. Вперед, Вовік!
      Штурхонула мене в плече, смикнула за носа і вихором помчала далі. А я поїхав у шахтарське місто Брянка. Звичайно, за дорученням своєї газети, але заодно й виконувати несподіване завдання Свєти. Того шахтаря-рекордсмена я "брати штурмом" не став. Спершу поїхав до його батьків, які в тривозі чекали сина з шахти. Вони розповіли мені, дали необхідний матеріал про нього. А потім уже зустрівся з ним.
      Привіз репортаж, Світлана прослухала, його видала в ефір, а мені сказала:- "Вовік, ти наш! "
      Ось така вона, моя хрещена "радіомама". Ну, а хрещеними батьками вважаю Олександра Шевченка, Анатолія Олександровича Бодрика, Івана Петровича Косенка, Миколу Кузнєцова... Без них я- пішак...
      Власне, Ваню, у тебе я теж дечому навчився. Пам'ятаю твій візит до нас в Луганськ. Ти ще тоді виступав у нас на летучці. А потім я супроводжував тебе у поїздці по області. Ти збирав матеріал для своїх радіопередач. Це ще за радянських часів було. Так от, друже, за ті короткі хвилини нашого спілкування я побачив, що ти справжній майстер у своїй, тобто, у нашій справі. Для себе я зробив висновок: працювати треба простіше, без амбіцій і розкуто.
      ...Зустрічаю одного разу свого колегу з "Нашої газети" Івана Васильовчиа Паламарчука. Розповідає:- "Був в Антрациті. Їздив після нашого критичного виступу. А там переполох. Все районне начальство стривожене. На мене ніякої уваги. Кажуть:- "Не до вас, тут обласне радіо нас пропісочило, що мляво ведемо заготівлю силосу...".
      ...Одна старенька жінка сказала мені:
      - Газети не читаю, бо очі погано бачать. Телевізора не маю. А от радіо не вимикаю. Постійно слухаю ваші передачі. І в хаті якось веселіше, коли чую: "Говорить Луганськ! ". Спасибі вам, діти, за ваш клопіт про людей.