: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ЛИСТ БІЛОРУСЬКОМУ СЯБРЕВІ

Володимир Малявський м. Луганськ, Демьохіна, 25

      Вітаю тебе, мій давній, добрий сябре! Тебе вразив мій вчинок. Розумію: сам би дивом дивувався, аби, наприклад, довідався, що ти радіо проміняв на газету. Тільки певний: ти нізащо цього не зробиш. Отож, не дивуйся й ти, що я поміняв газету на радіо. Як це трапилося, запитуєш?
      Все почалося давно, ще з тої прикрої помилки, яку я допустив тоді, на четвертому курсі нашого з тобою факультету журналістики Білоруського університету. Пригадуєш той день спеціалізації? Наш курс розподілили на три групи. За бажанням, звичайно: хто в телевізійники, хто в радійці, ну, а хто в газетярі. Не пам'ятаю, де я того дня вештався, але, як кажуть, момент прогавив. Коли наступного дня прийшов на лекції, ти мені сказав:
      Вовка, тебе записали до групи газетярів.
      - Хто це записав?!- невдоволено пробурмотів я.- А може, мені хочеться на теле, або радіо.
      - Це я зробила,- почувся поруч ніжний голосок Тамари Прокопчук. Вона якось по-змовницьки глянула на мене і прошепотіла на вухо:
      - Не ображайся, Володю. Зате ми будемо разом.
      І я здався. Чого не зробиш заради дівчини, в якої очі кольору синього білоруського неба. Але не тільки за це я поважав і поважаю нашу, а нині твою Тамару, а найперш, за її допитливий розум, уміння дивитися "в корінь" і гарно, якщо не сказати талановито, писати. Недарма ж вона тепер у вас одна з провідних мінських журналісток. А ще поетеса. Якось мені потрапили на очі її рядки на чудовою білоруською мовою, через яку, до речі, я протягом трьох місяців не одержував стипендії, поки наш Наркевич не поставиви мені залік. Так от Тамарині вірші:
      Не перапішеш лёс* на чыставік,
      праверывши, як след, чарнавыками,
      І дзеш дарагай- чаравік то в яму трапіць,
      то парушиць камень...
      (лёс- доля, судьба (біл.))
      Знаєш, Ваню, немовби про мене написано. Близько десяти років я працював у газеті. І всі десять років відчував, що сів не в свої сани. Вистрибнути з них на ходу допоміг випадок. Є у нашому Луганську універмаг "Росія". Якось забрів я до нього, ненароком зупинився біля відділу радіотоварів. На вітрині стоїть магнітофон "Весна". Наші погляди з ним зустрілися. Той маг немовби сказав:- "Купуй мене, чоловіче. Віддячу". І я купив. Здається, за 90 ще тих, радянських карбованців, світлої їм пам'яті! Одразу ж купив і касету. Вдома пропоную дружині Любі, мовляв, давай разом щось скажемо у мікрофон. Розкрили роти... І ні звуку. Коротке замикання! Я вперше зрозумів, яка то серйозна робота з мікрофоном.
      А ще у мене була давня мрія- записати на магнітофонну стрічку розповіді моєї бабусі Варвари Олексіївни Кравченко, яка згодом кілька разів виступала по нашому обласному радіо. Знаєш, сябре, яка була у мене бабуся! Вона не знала жодної букви, але до останніх своїх днів була високо інтелігентною людиною. За все своє життя я не чув від неї жодного поганого слова, не чув, щоб вона про когось говорила зневажливо. Навпаки, часто мені повторювала:
      - Для мене всі люди хороші.