: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Мені все більше й більше подобалась ця відповідальна робота, тим більше, що я, як кажуть, "купався" в матеріалі для своїх випусків і знав його досконало. Так що я не шарудив папірцями в прямому ефірі, а говорив, дивлячись в очі телеглядачів. Вже тоді, коли заздалегідь написані папірці були в пошані від "низів" до самих "верхів", я усвідомлював, що перед телекамерою треба бути вкрай відвертим. За два роки виступів на телебаченні я остаточно переконався, що тут будь-яка найменша фальш виявиться миттєво. Говорити з глядачами необхідно, як з дітьми в сім'ї. Професія газетяра озброїла мене розумінням людської психології, а робота на ТБ - знанням естетичних потреб, запитів найширшого кола телеглядачів.
      Саме ці фактори й визначали композицію моїх випусків в телеефірі.
      Огляд починав, як правило, матеріалами про нові виробничі рекорди, починання, яких в той час було предостатньо. Потім коротко повідомляв про місцеві політичні новини і неодмінно закінчував десятихвилинний випуск фактами з культурного чи спортивного життя, додаючи до них необразливі жарти, що були моїм заповідним ключиком до сердець багатьох телеглядачів. До того ж, близькі друзі визначили мій імідж: на екрані я став з'являтися неодмінно в синьому піджаці, білій сорочці і червоній в синю смужку краватці. Все це разом було помічено. І коли стало питання про заміну Геннадію Станиславовичу, розбіжностей у поглядах, як з'ясувалось пізніше, не було.
      З того і почалась наша січнева бесіда з Петром Сергійовичем. Він по-батьківські тепло, з непідробною щирістю, притаманній небагатьом людям, оцінив мої перші кроки на телебаченні і потім по-військовому чітко, як колишній офіцер, учасник Великої Вітчизняної війни, визначив мої обов'язки.
      - Будеш у нас начальником комітетського штабу. Запам'ятай: чітка оперативність, планування нашої роботи - запорука успіху! Відповідатимеш за планування. Крім того, коли знадобиться, будеш організовувати і вести прямі телепередачі. І останнє: по-батьківському прошу "підкрутити гайки" у декого з наших редакторів. Кожен з них працює так, ніби тримає Бога за бороду, а Київ усе частіше став бракувати наші матеріали.
      Чесно зізнаюсь, дещо різко і заповзятливо став я виконувати доручення голови комітету. Хотілось швидше втілити на практиці знання, одержані на редакторському факультеті Московського поліграфінституту, який вперше за свою історію почав готувати редакторів для засобів масової інформації, в тому числі і для ТБ. Хоча мої вимоги до редакторів не виходили за межу нині широко відомої книги Б.Д.Гаймакова "Методика і практика редагування телевізійних передач", та на той час для деяких моїх колег вони, м'яко кажучи, були незвичними. І вони, не з'ясувавши (з моєї вини вийшло) суттєвості цих вимог, дивувалися:
      - Чого ви від нас хочете? Працювали ж так не один рік - і нічого...