: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      А працювали так: в апаратну йшли на здачу чергових передач керівники комітету, редактори. Під час тракту йшло обговорення і давались оцінки зробленому. І нерідко логіка творчості приходила в протиріччя з неминучим "передача слабенька, та як її знімеш - вона вже заявлена, оголошена в телепрограмі", а до виходу в ефір часом залишалася година-дві.
      Я висунув головну вимогу: без заздалегідь написаного, відредагованого і затвердженого головним редактором сценарію чи сценарного плану не повинна починатися робота над жодною з передач. Це, звичайно, не було моїм нововведенням, хіба що тільки я вимагав цього більш наполегливо, ніж мій попередник. З належним розумінням сприйняли мою вимогливість редактори Марія Русаневич, Віктор Близнюков, Василь Дунін, Тетяна Коженовська, Людмила Медведєва, Тетяна Дейнегіна, - власне, всі керівники галузевих редакцій.
      Наші передачі, як і раніше, отримували високі оцінки і телеглядачів області, і на республіканському рівні, бо ж багато з них транслювались по всій Україні.
      Редактори телестудії разом з талановитими режисерами Бабичем, Хорунжим, Тишковою, кіно- і телеоператорами В.Вершиним, М.Рижченком, О.Пичугіним, В.Пилипенком, Л.Гончаровим, В.Коваленком, А.Титаренком успішно здійснили цикли прямих телепередач із зворотним зв'язком з тепловозобудівного гіганту, шахт-новобудов, а також за листами телеглядачів тощо.
      Приємно сьогодні згадувати, що колективна творчість приносила всім нам велике задоволення. А тут ще газета "Правда" в одному із своїх оглядів відзначила наші починання. Чи треба говорити, що то була найвища оцінка творчості всієї редакції студії телебачення, безпосереднє керівництво роботою якої здійснював перший заступник голови телерадіокомітету - тактовна, з дипломатичними нахилами людина - В.О.Бутков. Не перелічити, скільки конфліктів, що виникали, як кажуть, на пустому місці, він вміло "згладжував". І в тому, що всі ми - колишні колеги по блакитному екрану, зустрічаючись через роки, відкрито дивимось один одному у вічі і з сердечною добротою згадуємо турботи минулих днів - немала заслуга саме його - Владлена Олексійовича Буткова.
      Як стрімко летить швидкоплинний час! Залишається лише досвід, що накопичувався роками. І хочеться побажати тим, хто нині приходить у теле- і радіожурналістику, сповна вберегти його і впевнено крокувати в ХХІ століття - вік електронної інформації!