: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      В колегах я був впевнений. Адже сам підбирав команду, - посада, як мовиться, дозволяла. Кожного встиг узнати по роботі, по передачах. З піднесенням відразу ж включився в роботу над програмою ще задовго до польоту в Москву режисер Іван Петрович Хорунжий. Він тоді вже завоював репутацію вдумливого, серйозного режисера-постановника. Для нашої передачі він разом з Олегом Андрійовичем Хорошком (оператором, як мовиться, від Бога) відібрав матеріали в кіноклубі Будинку офіцерів училища, відзняв потрібні кінокадри про життя курсантів - майбутніх штурманів. Щодо звукорежисера Василя Івановича Раздорського - справжнього метра студії, професіонала найвищого гатунку - тут надійність була стовідсотковою. Ніхто з групи не сумнівався і в можливостях досвідченого освітлювача Валентина Пилипенка.
      Тривогу викликало інше -аби не підвела техніка. Сорому тоді не оберешся.
      Слід сказати, що в той час за кожну передачу переживали і голова комітету, і його заступник, і головний редактор, і режисер, і всі, хто був причетний до неї. Це зараз передачі знімаються новітніми цифровими відеокамерами, в кольорі, зі звуком, монтуються на сучасному устаткуванні. А раніше на телебаченні кіновиробництво довгі роки було найслабшою ланкою. Працювали на ненадійних, по суті, аматорських кінокамерах, на негативній плівці, на якій після монтажу на монтажному столі-саморобці залишалось чимало подряпин. Кадри йшли німими (синхронних камер тоді в Союзі ще не було). Виходили з положення так: звук записувався окремо, синхронність "підганяли" до зображення. Молодим телевізійникам в це, мабуть, важко повірити, але так було...
      До московського відрядження наша група готувалась ретельно. В обласному клубі кіноаматорів домовились про широкоплівкову кінокамеру, кольорову плівку, про її проявку.
      І от всі турботи позаду. Летимо! З нами, окрім творчої групи, - курсанти училища і кореспондент газети "Радянська Україна" Лія Алексєєва. Всі збуджені. М.А.Лашин загадково посміхається і витягує з холодильника салону командирського ТУ-134 пляшку... томатного соку. І, на подив, хвилювання у всіх як рукою зняло...
      На "Тушці" шлях до Москви недовгий. Вже через годину заходимо на приземлення на аеродром "Чкаловський". Десь тут неподалік - Військово-повітряна академія імені Гагаріна і Зоряне містечко. Розсідаємось по машинах, які вже нас чекали. Дорога петляє чудовим сосновим лісом - і от уже Зоряне. Всі з зацікавленістю роззираються довкруг. Зоряне ще донедавна було засекреченим містом, а тут - ось воно перед нами.
      ... - У цьому будинку живе Валентина Гагаріна, у цьому - Павло Попович, - показують гостинні хазяї на однакові красиві багатоповерхові будови на широкому проспекті. Він закінчується невеличким майданом, в кінці якого - двоповерховий Будинок офіцерів.
      Незважаючи на дощ, на сходинках нас зустрічає Г.Т.Береговий. Він радо привітався й відразу вибачився, що має обмаль часу. Правда, потім він відмінив якусь зустріч і працював з нами більше двох годин.