: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Не можна сказати, що у нього був легкий характер. В роботі він завжди ставив високу планку для себе і всієї творчої групи, оскільки створення передачі - справа колективна. Не всі колеги приймали його максималізм, категоричність, вимогливість, жорсткість оцінок. І тоді він не скупився на "компліменти". На нього ображалися, з ним боялися працювати, але поважали - без сумніву.
      Союз імпровізації з непередбаченістю
      Він був майстром імпровізації. Якось зізнався мені, що ніколи не знає, якими словами почне передачу. Та включалися камери - і слова нібито народжувались самі собою.
      Не можу сказати, що я поділяла цей метод. З моєї точки зору, до кожної передачі, кожного інтерв'ю треба серйозно готуватись, враховувати всі можливі варіанти розгортання події чи діалогу.
      А втім впевнена: Сашко трошки лукавив, говорячи про свою схильність до експромту. Я не один раз заставала його в кабінеті за столом, на якому не було навіть аркуша паперу. Він годинами сидів так, не реагуючи на оточення. І коли я якось на летучці заявила, що головна робота для журналіста - думати, він підтримав мене першим.
      Взагалі, точки зору у нас часто співпадали. На жаль, не завжди. Пам'ятаю одну з найсерйозніших програм - телемарафон "Відлуння Чорнобиля". То був квітень 1991 року. Ще не розвалився Союз, не досягла занепаду економіка і у людей не притупилося почуття жалю і співчуття. Вихров разом з колегами взявся тоді за зовсім нову для нього форму творчості - підготовку дванадцятигодинної найскладнішої передачі, в якій синтезувались документальність, публіцистика найвищого класу, музичні програми, відеосюжети, інтерв'ю відомих людей і зовсім непередбачувані виступи безіменних наших співгромадян, що відгукувались на чуже лихо.
      Унікально, складно - 12 годин імпровізації
      Олександр задумав надзвичайно складну, унікальну програму. Він з оператором поїхали до Москви, зустрілися з міністрами, відомими артистами, музикантами, журналістами. А мені Сашко запропонував разом з ним вести марафон.
      Намагаючись не набридати, я періодично нагадувала йому, що хотіла б подивитись сценарій. Та він то виїздив на зйомки, то сидів занурений у свої думки. І я розуміла - поки що не до сценарію. Підготовка передачі йшла повним ходом. Працював весь колектив, відзнімалися сюжети, записувалися фонограми, споруджувалось оформлення ... А на столі у ініціаторів так і не з'являлися хоча б якісь ознаки сценарію.
      Напередодні передачі я не витримала і поставила, як кажуть, питання руба. У відповідь на мою вимогу колега пред'явив мені четвертинку паперового аркуша, на якому були якісь таємничі позначки.
      - І це все? - з жахом спитала я.
      У відповідь почула, що не любить він, журналіст Вихров, метр обласного телебачення, майстер публіцистики, писати будь що.
      Так що на 12 годин роботи в прямому ефірі доведеться мені прийняти його метод імпровізації!
      Не забудемо авторів "Відлуння Чорнобиля"