: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      - Хлопці, - суворо звернулася вона до нас, - скажіть відверто, де ви "намотали" на колеса редакційної машини такий величезний кілометраж?
      - ??
      - Майже 500 кілометрів! - продовжувала голова комітету - Це ж не до наших колгоспів, а до Харкова можна доїхати.
      Треба відзначити, що із забезпеченням автомобіля пальним і тоді було нелегко.
      Одне слово, як уже можна здогадатися, звинувачувалися ми мало не в тому, що не в рейд їздили, а ... до тещі на млинці...
      Та коли були розшифровані гори магнітозаписів і матеріали нічного рейду прозвучали не в одній, а в двох півгодинних радіопередачах, Нінель Антонівна просто по-людськи вибачилася перед нами. Більше того, коли матеріали нашої перевірки підтримав тодішній голова облвиконкому Микола Михайлович Гурєєв і за результатами рейду виконком Луганської обласної Ради вжив жорсткі, але конструктивні заходи щодо виправлення становища з нічною організацією роботи сільгосптехніки, ми стали "героями" наказу головного радіокомітету про моральне і матеріальне заохочення "за сумлінне ставлення до виконання редакційного завдання".
      І ось зараз думається: могла ж тоді Нінель Антонівна діяти за принципом: "Перше слово - дорожче другого" - принципу багатьох так званих "послідовних" керівників, які вважають вибачення перед підлеглими майже самоприниженням? Безпомилкову, чисто людську поведінку їй підказали і внутрішній такт, і високий професіоналізм. Їй не треба було багато доводити, скільки праці лежить за "намотаними" на колеса машини кілометрами, за горами рукописів, "розшифровок" магнітозаписів.
      Не раз іще після того, коли Н.А.Приходько переїхала на нове місце роботи до Києва (вона була затверджена головним редактором тодішнього республіканського журналу "Радянська жінка"), ми, її недавні колеги по радіомовленню, мали нагоду переконатися в головній рисі характеру Нінель Антонівни - співучасті у всьому, що вимагає захисту і підтримки.
      На радіо йшли і йшли листи від шахтарських дружин, колишніх шахтарок, з подяками "вашій працівниці Н.Приходько" за те, що вона допомогла їм морально вистояти в складний період, коли жіноцтво виводили їз вибоїв. "Працевлаштування вчорашніх ударників вибою не входило в обов'язки журналістки Приходько, - писав свого часу тодішній всесоюзний часопис "Журналист" - вона займалася цим за покликом доброї волі".
      В той же час з Києва від Нінель Антонівни надходили щиро зацікавлені запитання, як ідуть справи на Луганському радіо, запрошення, будучи в столиці, заходити в гості. І ми заходили. І вже в кабінеті керівника республіканського масштабу пили чай з такими смачними (ще по Луганську знали) хрумкітливими сушками.
      Зовсім по-дівочому (а втім, їй тоді й було трохи більше тридцяти) вона хвалилася, як мало не за методами Нагульнова з шолоховської "Піднятої цілини" вивчає "агліцький" - її тоді ввели до складу української делегації на сесії ООН в Нью-Йорку.
      ... Існує формула: життя і творчість. Далеко не у всіх журналістів вони зливаються -писав уже згадуваний журнал. - У Приходько життя і творчість- тотожні.