: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Василь Іванович Раздорський - камертон нашого колективу і в прямому, і в переносному значеннях слова. З його величезним досвідом на той час (до телебачення він працював звукорежисером чи не з першого дня створення обласного радіо) здавалося навіть дивним його трепетне ставлення до ефіру. За всі роки роботи він, здається, жодного разу не спізнився, хоча це, як кажуть, "з іншої опери". Ми взагалі не знали цього слова: всі приходили в студію набагато раніше навіть на репетиції, не кажучи вже про вихід в ефір. То було святе.
      Вислів Василя Івановича, звернутий до підлеглого звукорежисера перед виходом в ефір - "Дєточка, пальчик на кнопочку" - увійшов в історію. А в побуті на дозвіллі, то була дуже життєрадісна людина, охоча до жарту, розваги. На святкових вечорах, які час від часу проводились у нашому колективі, Василь Іванович часто співав: "Без женщин жить нельзя на свете, нет..." чи - "Я встретил вас...". А треба сказати, що природа щедро наділила його приємним тенором, не говорячи вже про його абсолютний слух. І я часто шкодувала, що в нашій фонотеці не дістає плівки з аріями в його виконанні.
      Якось випадково ми зустрілися на вулиці. Ні я, ні він вже не працювали на телебаченні і, треба зазначити, обоє важко переносили розлучення з ним.
      - Вибач, - сказав Василь Іванович, - я, мабуть, дуже сентиментальний. Думав, що не витримаю без роботи, помру. Сам не знаю, як пережив. Коли бачу по телебаченню або чую по радіо когось із наших, повертаюсь у молодість і живу цією енергією багато тижнів.
      Так, телевізійне братерство - назавжди! Дякуємо вам, Василю Івановичу, за все! Я думаю, ви народились під зіркою телебачення, якщо така є. І хоча кажуть, що зірки не гріють, наша - телевізійна - зігріває душі. Тож мені більше до вподоби вираз - "зірки не гаснуть".
      Віктор Парфилович Коваленко - телеоператор. Як відомо, від оператора залежить, як ти будеш виглядати в ефірі: чи добре, чи так, що рідна мама не впізнає. Так от Віктор Парфилович до роботи телеоператором працював художником. А це, як відомо, - дар божий. Тому для мене він так і залишається справжнім художником, до рівня якого нелегко піднятися. Але він сам по-батьківському передає свій досвід іншим. Серед його учнів - і мій син, за що я дуже вдячна Віктору Парфиловичу.
      Хочу сказати про нього і як про людину. Він завжди був чесним і принциповим. Я себе теж відношу до цієї категорії людей. Та в мене ніколи не вистачало сил, а можливо, й мужності відстоювати в суперечках власні принципи. Віктор же Парфилович, навпаки, в будь-якій ситуації залишався при своїй думці і доводив свою правоту. Ще тоді, коли я була дівчиськом,
      (а різниця в віці у нас незначна), я замислювалась над тим, що це і є зразок людини, яка завжди живе, як мовиться, в ладу із власною совістю.