: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Валерій Миколайович Вершин - кінооператор. А починав свій шлях на телебаченні помічником режисера. Багато було помічників - і дівчат, і хлопців, але такого, як він, я б сказала, "господаря" студії не пригадую. Саме тоді я й зробила висновок: все залежить від людини, від його ставлення до справи.
      Лише один приклад. Влітку невгамовні мухи не давали нам спокою в студії. Саме під час ефіру, коли яскраві "юпітери" розігрівали повітря в студії, вони мали звичку сідати дикторам на ніс. І уявіть: в кадрі - крупний план, а ти проганяєш рукою муху?! Валерій Миколайович тоді сідав ближче до диктора і папкою відганяв цих настирливих комах.
      І так в усьому: падає світильник або ставка - він своєчасно на місці. І при цьому і основна його справа зроблена бездоганно, і колеги виручені - без найменшого шуму, стуку.
      Ну, а згодом кінооператор Вершин - це теж клас! Декілька років поспіль він намагався вступити до ВДІКу - і, нарешті, домігся свого і став неперевершеним майстром своєї справи. Оператор Вершин був, що називається, "нарозхват". Відзняте ним ніколи не можна було переплутати з роботою когось іншого. Його особистий творчий почерк знали всі.
      Кажуть, робота на роботу не схожа. Одну сприймаєш як необхідність, іншу - як радість. Та, мабуть, по-справжньому щасливим буваєш лише тоді, коли забуваєш, що це робота. Оце останнє, як мені здається, саме про Валерія Миколайовича Вершина.
      По суті кожен, про кого я розповіла, працював по-своєму. Але в цьому і є раціональні зерна досвіду, котрі мають бути збережені для молодих колег і тих, хто бажає пов'язати своє життя з телеефіром.
      І все ж, може, це й не дуже скромно з мого боку, але відчуваю моральний обов'язок сказати, що головним моїм учителем був мій чоловік і друг Олександр Аркадійович Вихров. Здавалося б, ми рівні за віком, і освіта у обох вища, та знав він набагато більше від мене. Це стосується будь-якої сфери життя, проблеми чи ситуації. В молоді роки мені здавалося, що він дуже прискіпливий до мене. Скажімо, відзначили на летучці і глядачі добре відгукуються, а він все критикує: і те не так, і інше. Як він потім зізнався, коли вже я не працювала диктором, йому хотілося, щоб я була завжди "най-, най-...".
      Сьогодні я кажу своїм молодим колегам, що професія ведучого в сучасному телебаченні вимагає від журналіста бути майстром своєї справи, а не ремісником. І наводжу їм приклад Олександра Вихрова - майстра, особистість, індивідуальність.
      Час зараз такий, що з глядачами треба говорити довірливо, просто, шановливо, як з рівним, а не намагатися показати себе розумнішим за них, проголошувати гасла, заклики. Цим повагу їх не завоюєш. Тим більше, що зараз стільки каналів, і на багатьох працюють справжні майстри, яких глядачі знають і виділяють з-поміж інших.
      Кажуть, незамінних людей немає. Я не згодна з цим і вважаю, що в житті немає замінних. І якщо нашу душу залишає одна людина - був це товариш, колега, друг, коханий, і навіть улюблений диктор, то хто б не прийшов потім, він зможе зайняти вже інше, тільки своє місце.