: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      І ще одну її думку хотілося б нагадати: з роками людина мужніє, стає мудрішою, пильніше вдивляється в життя, і, безумовно, зростає її професійна майстерність. Горе, якщо вона зупиняється, припиняє пошуки. Шлях до майстерності - це безперервне подолання штампів.
      Зараз я повністю поділяю цю думку і сама прагну довести її моїм молодим колегам.
      Головний режисер нашого телебачення Аркадій Борисович Косинський був не тільки для мене, а й для всіх працівників телебачення просто класиком. Бо прийшов він до нас з українського телебачення, тобто вже особисто знав, що це таке. І те, що він на той період вже досконало знав таємниці цього ще мало відомого для нас виду мистецтва і навчав нас цим таємницям постійно і наполегливо, підтвердить кожен. Коли я дивилась, як він працює чи то із звукорежисером, чи то з оператором або диктором, дивувалась тому, як він уміло домагається єдиної мети: передача має виглядати у всіх відношеннях - як лялечка. Це його вислів, як і оцей: "Глядачеві немає діла до того, маємо чи не маємо ми хороше оформлення, костюми, грим". І ми несли з дому все, що могли: і крісла, і портьєри, і торшери, і книги, і посуд.
      Ця людина завжди була заряджена на те, щоб весь час творити, фантазувати і ніколи не розмагнічуватись.
      Певно, що талант - категорія моральна. Без певних твердих переконань, без вистражданих, стійких ідеалів, без постійного самовиховання і самовдосконалення талант в'яне і вичерпується. Як часто зустрічаються люди, готові будувати, вдосконалювати все, крім себе самих. Аркадій Борисович займався цим все своє, на жаль, дуже коротке, життя без перерви "на перекур".
      Головний редактор Луганського телебачення Геннадій Станіславович Довнар. О! Це особлива розмова. Ми його любили і водночас побоювались. Для нас він був перш за все письменником, а вже потім - головним редактором. А бути диктором і зробити наголос в якомусь слові не там, де треба (як, наприклад, Люда якось оголосила: "Арія з опери Паганіні "Тоска"), - це вже було "НП далеко не районного масштабу". Геннадій Станіславович був, як ніхто, вибагливий до чистоти слова, мови. Суворим зовні його ніхто й ніколи не бачив, та я особисто завжди при зустрічі з ним потерпала: чи задоволений він мною, чи ні? А він дуже м'яко запитував:
      - Валюшо, ти все звірила зі словником?
      І я розуміла, що чимось викликала його невдоволення, щось неточно виголосила, і він, безумовно, вловив.
      І ще мене дивувало те, що Геннадій Станіславович завжди видавав мені "аванс". Я розуміла, що це саме так. Судіть самі. Я ще дівчисько, досвіду ніякого, знань про телебачення обмаль і раптом: "Ти - розумниця, ти все пропускаєш крізь себе, ти надто відповідально ставишся до слова і дуже логічно передаєш зміст". От і починаєш "викладатися", аби бути "розумницею".
      І тільки зараз я розумію, як здорово, що поряд з нами, молодими, були такі майстри своєї справи, як Геннадій Станіславович. Ми, безумовно, залишаємося перед ними в неоплатному боргу.