Частина 04
ГОЛОС ЛЮБОВІ - ГОЛОС ЛУГАНЩИНИ
Олександр Кошак перший заступник генерального директора ЛОДТРК
Пошта доставила листа за адресою: 91016 м.Луганськ-16, вул.Демьохіна, 25, радіопередача "Вечірня казочка", Любові Петровій.
Ось він, лист -сповідь.
"Здравствуйте, Любочка!!! Пишет Вам постоянная слушательница Ваших сказок, участница Великой Отечественной войны Пономарева Александра Порфирьевна. Я все Ваши сказки на русском и украинском языке слушаю, мне очень нравится, как Вы с душой их читаете, и, наверное, дети так не слушают, как я. Я живу одна, так в это время ложусь в постель и лежа слушаю все "синьоры помидоры" и "цыбулины"... Я слушаю все передачи областного радио, особенно Валентины Кушниренко, Ивана Чалого, Владимира Малявского, Татьяны Гончаровой и главную для меня - "Когда душа поет" Галины Пискун и Василия Нарыжного. Короче - радио для меня все, потому что по телевизору смотреть нечего, а боевики нам не нужны, мы на себе испытали всё в первый день войны. Когда бомбили железнодорожный вокзал, я была там и пострадала в 10 лет. Выжила, детей вырастила. Они живут отдельно, дети хорошие. Правда, их подводит сама жизнь: зарплату им не выплачивают. Мы хоть пенсию получаем, слава Богу, стали вовремя приносить. Короче, мы старики все пережили и сейчас, слава Богу, не унываем, слушаем радио, читаем книги и пишем отклики на прослушанное.
Люба!!! Большое спасибо, что Вы есть, и дай Бог Вам здоровья и успехов в Вашем труде! Люба, поздравьте от меня Михаила Полякова, Вашего коллегу, и Юрия Олейникова, мне нравится, как он поет. А Вас с Михаилом люблю за необыкновенно чистый и добрый голос, даже представляю Вас, хотя и никогда не видела.
Любочка, поздравляю Вас и Ваших коллег с Новым 2001 годом! Желаю крепкого здоровья, успехов в труде.
Пусть все мечты ваши сбываются.
С уважением, Александра Порфирьевна Пономарева".
г.Луганск, кв.Жукова, 21-71.
І дописано українською мовою: "Ми завжди з Вами".
Тож знайомимося з одержувачем цього листа.
- Говорить радіо Луганщини!
Луганщина - колиска нашого дитинства, кохання, життя...
Слухайте малята, вечірню казочку", - з цими словами з радіоприймача Любов Петрова щовечора входить до кожної оселі. Її чарівний голос запрошує нас у загадковий світ казки. Поряд з малечею стомлено присідають бабусі й дідусі, а то й тато з мамою і залюбки разом з ведучою вирушають у казкову подорож.
А під час цієї подорожі - численні зустрічі з героями українських народних казок і казок народів світу. В них зконцентрована народна мудрість вірмен і казахів, білорусів і росіян, англійців, іспанців тощо.
Радіослухачі зримо уявляють собі, як шепоче грайливий струмочок, гомонять дерева або набирає швидкість килим-літак, як Котигорошок збирається в дальню дорогу, щоб визволити сестру і братів від чар злого Змія, як чарівна берізка захищає скривджену падчерицю, а Іван-Побиван воює з темним царством. Для казки притаманні елементи фантастики і уособлення. Звірі і птахи там розмовляють людською мовою. Там чоботи - не просто чоботи, а семимильні. А скатертина така щедра, що люди назвали її самобранкою. Казка - це потяг до добра і прекрасного. Вона вчить тільки хорошого.
Інколи Любові Петровій настільки подобається фантастичний сюжет, що починаєш вірити в реальність вигаданих історій. Бо сама вона - великий мрійник. Пристрасть до фантасмогорії в її серці ще в студентські роки вселила літературна творчість французького письменника Проспера Меріме.
Казка допомагає збагнути реальне життя.
Кожного разу Любов Петрова по-материнськи лагідно, доброзичливо на прикладі поведінки казкових героїв вчить малечу, як слід себе поводити і чого не можна робити.
Завжди, працюючи з мікрофоном, весь свій талант диктор Луганського обласного державного радіо Любов Петрова спрямовує на створення атмосфери миру і спокою в кожній родині, а значить, і в суспільстві. І так щодня ось вже більш як чверть віку, ще до закінчення російського відділення філологічного факультету Луганського державного педагогічного інституту.
Слухачі Луганщини добре знають її голос, який звучить і в інформаційних випусках "Новин" обласного державного радіо, і в різних тематичних передачах, і, нарешті, в казках. І скрізь зміст кожної інформації вона яскраво і природньо доносить до радіослухача. Люди вірять Любові Петровій на слово. А це дорогого варте. Це найвище визнання її високої професійної майстерності.
Послухайте, як вона читає вірші! Кожного разу це неодмінно неповторна, щира сповідь душі автора віршованих рядків.
Любов Василівна переконана, що мікрофон для диктора - то своєрідна сцена театру одного актора. Її шлях до загального визнання проліг через роки невтомної, наполегливої праці, помножені на безмежну любов до літератури, поезії. В творчість Антона Павловича Чехова вона закохана за інтелігентний дотепний гумор і водночас за те, що він висвітив такий серйозний пласт людської натури, як світ "маленької людини". Англійський письменник Джон Голсуорсі захопив її душу тим, що підняв на щит моральну перемогу скривдженої людини.
А тому не випадково саме людську гідність відстоює переважна більшість героїв її казок.
Все життя Любов мріяла бути артисткою, точніше, актрисою. З чотирнадцяти років серйозно захоплювалася театром. Ази театрального мистецтва пізнавала в місті Слав'янську Донецької області під керівництвом професійного актора Людмили Іванівни Фоменко. Саме вона розгледіла в замріяній дівчинці неабиякі акторські здібності, допомагала їй повірити в свої сили, зрозуміти, що справжнє мистецтво - це, перш за все, важка щоденна праця. Там вона пізнавала сценічне мовлення, як слід рухатися на сцені. Там в її життя назавжди ввійшло ім'я Костянтина Сергійовича Станіславського, його знаменита "система".
А от азам дикторської професії Любов Петрова навчалася у досвідченого майстра Лідії Олексіївни Компанієць. Від неї прийшло розуміння того, що професія диктора на радіо і телебаченні має свої неповторні особливості. Та Любов Василівна вважає, що основа дикторського фаху - це акторська майстерність. На все життя вона запам'ятала слова наставниці: "Дивись, Любо, мікрофон навігластва не вибачає. Справа наша дуже відповідальна. Лише за одне неправильно вимовлене слово можна втратити роботу". Дуже жорсткі були умови роботи на радіо в 70-80-ті роки.
- На жаль, сьогодні на багатьох недержавних, комерційних радіостанціях має місце профанація, дискредитація дикторської справи. Тексти ведучими різних програм видаються в ефір невідредагованими, нерідко непродуманим експромтом. Культура мовлення в багатьох випадках низька. Просто люди не відчувають ніякої відповідальності за вимовлене слово, - з сумом зауважує Любов Петрова. - Ще древній філософ Сократ говорив: "Скажи мені слово, щоб я зрозумів, хто ти є насправді".
Диктор завжди на слуху. Перед мікрофоном, особливо державної телерадіокомпанії, він, передусім, повинен бути свідомим громадянином, патріотом Вітчизни. Це переконання прийшло до Любові Василівни від відомих всьому світові дикторів Юрія Левітана та Людмили Кайгородової, які вели заняття з дикторами на курсах підвищення кваліфікації.
Безумовно, диктор - професія неабияка, творча. Любов Петрова завжди добре уявляє собі, для кого працює, обов'язково враховує соціальну спрямованість інформації, передачі.
- Ось я читаю в "Обласних новинах" жахливу інформацію про те, що вісімнадцятирічна донька завдала ножової рани своєму батькові... Разом зі словами в ефір з глибини душі йде згусток людського болю, щоб зачепити за живе слухача. І тут допомагає глибоке переконання, здобуте ще в студентські роки, коли дала собі слово "глаголом жечь сердца людей".
І таки слово Любові Василівни Петрової доходить до людей, на нього чекають у всіх куточках Слобожанщини. Високу оцінку її професійна майстерність здобувала на міжнародних, всеукраїнських та обласних фестивалях та конкурсах телерадіопрограм. Її голос - це голос совісті і любові, це солов'їний спів Луганщини. Такого висококласного диктора, як Любов Петрова, далеко не кожна регіональна телерадіокомпанія України має.
Вона вважає себе щасливою людиною, тому що вдалося реалізувати своє творче "я" в улюбленій професії диктора. Прислухаються до її думки колеги по роботі, шанують її.
Водночас красу рідної мови Любов Василівна Петрова впродовж десяти років допомагала опановувати учням Луганської середньої школи № 16, викладаючи українську мову та літературу.
Нерідко з донькою Мар"яною вони мандрують безкрайніми просторами українського фольклору. Це дозволило Мар"яні успішно закінчити Луганський обласний український ліцей і вступити до Східноукраїнського національного університету за фахом "переклад". Звісно, неня пишається донькою, яка в навчанні має певні успіхи.
І, як завжди, Мар"яна - перший рецензент маминого творчого доробку. Разом, сперечаючись, навчаються.
А якщо випадає вільна хвилина - Любов Василівна з задоволенням слухає класичну музику, в ній черпає наснагу і творчі сили. Надзвичайно подобається "Чардаш" Монті, особливо його сучасна інтерпретація. Дуже любить літо і, звісно, квіти півонії, які у неї асоціюються з першим коханням.
Її творчий шлях ніби казка.
... Як одна мить спливає десять хвилин ефірного часу, відведеного обласним радіо на казкову подорож. Чарівна, захоплююча оповідь несподівано припиняється в найцікавішому місці. І лагідний, доброзичливий, як у рідної матусі, голос Любові Петрової заспокоює слухачів, присипляє малечу і запрошує на нову зустріч з казкою, але вже завтра о цій порі, о 20.15.
- Нас слухає майже три мільйони. Приєднуйтесь до нас, і нас буде більше. Працює "Радіо Луганщини", - лине з репродуктора голос Любові Петрової.
Ось він, лист -сповідь.
"Здравствуйте, Любочка!!! Пишет Вам постоянная слушательница Ваших сказок, участница Великой Отечественной войны Пономарева Александра Порфирьевна. Я все Ваши сказки на русском и украинском языке слушаю, мне очень нравится, как Вы с душой их читаете, и, наверное, дети так не слушают, как я. Я живу одна, так в это время ложусь в постель и лежа слушаю все "синьоры помидоры" и "цыбулины"... Я слушаю все передачи областного радио, особенно Валентины Кушниренко, Ивана Чалого, Владимира Малявского, Татьяны Гончаровой и главную для меня - "Когда душа поет" Галины Пискун и Василия Нарыжного. Короче - радио для меня все, потому что по телевизору смотреть нечего, а боевики нам не нужны, мы на себе испытали всё в первый день войны. Когда бомбили железнодорожный вокзал, я была там и пострадала в 10 лет. Выжила, детей вырастила. Они живут отдельно, дети хорошие. Правда, их подводит сама жизнь: зарплату им не выплачивают. Мы хоть пенсию получаем, слава Богу, стали вовремя приносить. Короче, мы старики все пережили и сейчас, слава Богу, не унываем, слушаем радио, читаем книги и пишем отклики на прослушанное.
Люба!!! Большое спасибо, что Вы есть, и дай Бог Вам здоровья и успехов в Вашем труде! Люба, поздравьте от меня Михаила Полякова, Вашего коллегу, и Юрия Олейникова, мне нравится, как он поет. А Вас с Михаилом люблю за необыкновенно чистый и добрый голос, даже представляю Вас, хотя и никогда не видела.
Любочка, поздравляю Вас и Ваших коллег с Новым 2001 годом! Желаю крепкого здоровья, успехов в труде.
Пусть все мечты ваши сбываются.
С уважением, Александра Порфирьевна Пономарева".
г.Луганск, кв.Жукова, 21-71.
І дописано українською мовою: "Ми завжди з Вами".
Тож знайомимося з одержувачем цього листа.
- Говорить радіо Луганщини!
Луганщина - колиска нашого дитинства, кохання, життя...
Слухайте малята, вечірню казочку", - з цими словами з радіоприймача Любов Петрова щовечора входить до кожної оселі. Її чарівний голос запрошує нас у загадковий світ казки. Поряд з малечею стомлено присідають бабусі й дідусі, а то й тато з мамою і залюбки разом з ведучою вирушають у казкову подорож.
А під час цієї подорожі - численні зустрічі з героями українських народних казок і казок народів світу. В них зконцентрована народна мудрість вірмен і казахів, білорусів і росіян, англійців, іспанців тощо.
Радіослухачі зримо уявляють собі, як шепоче грайливий струмочок, гомонять дерева або набирає швидкість килим-літак, як Котигорошок збирається в дальню дорогу, щоб визволити сестру і братів від чар злого Змія, як чарівна берізка захищає скривджену падчерицю, а Іван-Побиван воює з темним царством. Для казки притаманні елементи фантастики і уособлення. Звірі і птахи там розмовляють людською мовою. Там чоботи - не просто чоботи, а семимильні. А скатертина така щедра, що люди назвали її самобранкою. Казка - це потяг до добра і прекрасного. Вона вчить тільки хорошого.
Інколи Любові Петровій настільки подобається фантастичний сюжет, що починаєш вірити в реальність вигаданих історій. Бо сама вона - великий мрійник. Пристрасть до фантасмогорії в її серці ще в студентські роки вселила літературна творчість французького письменника Проспера Меріме.
Казка допомагає збагнути реальне життя.
Кожного разу Любов Петрова по-материнськи лагідно, доброзичливо на прикладі поведінки казкових героїв вчить малечу, як слід себе поводити і чого не можна робити.
Завжди, працюючи з мікрофоном, весь свій талант диктор Луганського обласного державного радіо Любов Петрова спрямовує на створення атмосфери миру і спокою в кожній родині, а значить, і в суспільстві. І так щодня ось вже більш як чверть віку, ще до закінчення російського відділення філологічного факультету Луганського державного педагогічного інституту.
Слухачі Луганщини добре знають її голос, який звучить і в інформаційних випусках "Новин" обласного державного радіо, і в різних тематичних передачах, і, нарешті, в казках. І скрізь зміст кожної інформації вона яскраво і природньо доносить до радіослухача. Люди вірять Любові Петровій на слово. А це дорогого варте. Це найвище визнання її високої професійної майстерності.
Послухайте, як вона читає вірші! Кожного разу це неодмінно неповторна, щира сповідь душі автора віршованих рядків.
Любов Василівна переконана, що мікрофон для диктора - то своєрідна сцена театру одного актора. Її шлях до загального визнання проліг через роки невтомної, наполегливої праці, помножені на безмежну любов до літератури, поезії. В творчість Антона Павловича Чехова вона закохана за інтелігентний дотепний гумор і водночас за те, що він висвітив такий серйозний пласт людської натури, як світ "маленької людини". Англійський письменник Джон Голсуорсі захопив її душу тим, що підняв на щит моральну перемогу скривдженої людини.
А тому не випадково саме людську гідність відстоює переважна більшість героїв її казок.
Все життя Любов мріяла бути артисткою, точніше, актрисою. З чотирнадцяти років серйозно захоплювалася театром. Ази театрального мистецтва пізнавала в місті Слав'янську Донецької області під керівництвом професійного актора Людмили Іванівни Фоменко. Саме вона розгледіла в замріяній дівчинці неабиякі акторські здібності, допомагала їй повірити в свої сили, зрозуміти, що справжнє мистецтво - це, перш за все, важка щоденна праця. Там вона пізнавала сценічне мовлення, як слід рухатися на сцені. Там в її життя назавжди ввійшло ім'я Костянтина Сергійовича Станіславського, його знаменита "система".
А от азам дикторської професії Любов Петрова навчалася у досвідченого майстра Лідії Олексіївни Компанієць. Від неї прийшло розуміння того, що професія диктора на радіо і телебаченні має свої неповторні особливості. Та Любов Василівна вважає, що основа дикторського фаху - це акторська майстерність. На все життя вона запам'ятала слова наставниці: "Дивись, Любо, мікрофон навігластва не вибачає. Справа наша дуже відповідальна. Лише за одне неправильно вимовлене слово можна втратити роботу". Дуже жорсткі були умови роботи на радіо в 70-80-ті роки.
- На жаль, сьогодні на багатьох недержавних, комерційних радіостанціях має місце профанація, дискредитація дикторської справи. Тексти ведучими різних програм видаються в ефір невідредагованими, нерідко непродуманим експромтом. Культура мовлення в багатьох випадках низька. Просто люди не відчувають ніякої відповідальності за вимовлене слово, - з сумом зауважує Любов Петрова. - Ще древній філософ Сократ говорив: "Скажи мені слово, щоб я зрозумів, хто ти є насправді".
Диктор завжди на слуху. Перед мікрофоном, особливо державної телерадіокомпанії, він, передусім, повинен бути свідомим громадянином, патріотом Вітчизни. Це переконання прийшло до Любові Василівни від відомих всьому світові дикторів Юрія Левітана та Людмили Кайгородової, які вели заняття з дикторами на курсах підвищення кваліфікації.
Безумовно, диктор - професія неабияка, творча. Любов Петрова завжди добре уявляє собі, для кого працює, обов'язково враховує соціальну спрямованість інформації, передачі.
- Ось я читаю в "Обласних новинах" жахливу інформацію про те, що вісімнадцятирічна донька завдала ножової рани своєму батькові... Разом зі словами в ефір з глибини душі йде згусток людського болю, щоб зачепити за живе слухача. І тут допомагає глибоке переконання, здобуте ще в студентські роки, коли дала собі слово "глаголом жечь сердца людей".
І таки слово Любові Василівни Петрової доходить до людей, на нього чекають у всіх куточках Слобожанщини. Високу оцінку її професійна майстерність здобувала на міжнародних, всеукраїнських та обласних фестивалях та конкурсах телерадіопрограм. Її голос - це голос совісті і любові, це солов'їний спів Луганщини. Такого висококласного диктора, як Любов Петрова, далеко не кожна регіональна телерадіокомпанія України має.
Вона вважає себе щасливою людиною, тому що вдалося реалізувати своє творче "я" в улюбленій професії диктора. Прислухаються до її думки колеги по роботі, шанують її.
Водночас красу рідної мови Любов Василівна Петрова впродовж десяти років допомагала опановувати учням Луганської середньої школи № 16, викладаючи українську мову та літературу.
Нерідко з донькою Мар"яною вони мандрують безкрайніми просторами українського фольклору. Це дозволило Мар"яні успішно закінчити Луганський обласний український ліцей і вступити до Східноукраїнського національного університету за фахом "переклад". Звісно, неня пишається донькою, яка в навчанні має певні успіхи.
І, як завжди, Мар"яна - перший рецензент маминого творчого доробку. Разом, сперечаючись, навчаються.
А якщо випадає вільна хвилина - Любов Василівна з задоволенням слухає класичну музику, в ній черпає наснагу і творчі сили. Надзвичайно подобається "Чардаш" Монті, особливо його сучасна інтерпретація. Дуже любить літо і, звісно, квіти півонії, які у неї асоціюються з першим коханням.
Її творчий шлях ніби казка.
... Як одна мить спливає десять хвилин ефірного часу, відведеного обласним радіо на казкову подорож. Чарівна, захоплююча оповідь несподівано припиняється в найцікавішому місці. І лагідний, доброзичливий, як у рідної матусі, голос Любові Петрової заспокоює слухачів, присипляє малечу і запрошує на нову зустріч з казкою, але вже завтра о цій порі, о 20.15.
- Нас слухає майже три мільйони. Приєднуйтесь до нас, і нас буде більше. Працює "Радіо Луганщини", - лине з репродуктора голос Любові Петрової.