Частина 04
ГОВОРИТЬ РАДІО ЛУГАНЩИНИ!
Олександр Кошак
Луганщина - колиска нашого дитинства, кохання, життя...
Слухайте малята, вечірню казочку", - з цими словами з радіоприймача Любов петрова щовечора входить до кожної оеслі. Її чарівний голос запрошує нас у загадковий світ казки. Поряд з малечею стомлено присідають бабусі й дідусі, а то й тато з мамою і залюбки разом з ведучою вирушають у казкову подорож.
А під час цієї подорожі - численні зустрічі з героями українських народних казок і казок народів світу. В них народна мудрість вірмен і казахів, білорусів і росіян, англійців, іспанців тощо.
Радіослухачі зримо уявляють собі, як шепоче грайливий струмочок, гомонять дерева або набирає швидкість килим-літак, як Котигоршок збирається в дальну дорогу, щоб визволити сестру і братів від чар злого Змія, як чарівна берізка захищає скривджену падчерицю, а Іван-Побиван воює з темним царством. Для казки характерні елементи фантастики і уособлення. Звірі і птахи там розмовляють людською мовою. Там чоботи - не просто чоботи, а семимильні. А скатертина така щедра, що люди назвали її самобранкою. Казка - це потяг до добра і прекрасного. Вона вчить тільки хорошого.
Інколи Любові Петровій настільки подобається фантастичний сюжет, що починаєш вірити в реальність вигаданих історій. Бо сама - великий мрійник. Пристрать до фантасмогорії в її серці ще в студентські роки вселила літеатурна творчість французькогоь письменника Проспера Меріме.
Казка допомагає збагнути реальне життя.
Кожного азу Любов Петрова по-материнськи лагідно, доброзичливо на прикладі поведінки казкових героїв вчить малечу, як слід себе поводити і чого не можна робити.
Завжди, працюючи з мікрофоном, весь свій талант диктор Луганського обласного державного радіо Любов Петрова спрямовує на створення атмосфери миру і спокою в суспільстві. І так щодня ось вже більш як чверть віку, ще до закінчення російського відділення філологічного факультету Луганського державного педагогійного інституту.
Слухачі Луганщини добре знають її голос, який звучить і в інформаційних випусках "Новин" обласного державного радіо, і в різних тематичних передачах, і, нарешті, в казках. І скрізь зміст кожної інформації вона яскраво і природньо доносить до радіослухача. Люди вірять Любові Петровій на слово. А це дорогого варте. Це найвище визнання її високої професійної майстерності.
Послухайте, як вона читає вірші! Кожного разу ви почуєте неповторну, щиру сповідь душі автора віршованих рядків.
Любов Василівна переконана, що мікрофон для диктора - то своєрідна сцена театру одного актора. Її шлях до загального визнання проліг через роки невтомної, наполегливої праці, помножені на безмежну любов до літератури, поезії. В творчість Антона Павловича Чехова вона закохана за інтелігентний дотепний гумор і водночас за те, що він висвітив такий серйозний пласт людської натури, як світ "маленької людини". Англійський письменник Джон Голсуорсі захопив її душу тим, що підняв на щит моральну перемогу скривдженої людини.
Саме людську гідність відстоює переважна більшість героїв її казок.
Все життя Любов мріяла бути артисткою, точніше актрисою. З чотирнадцяти років серйозно захоплювалася театром. Ази театрального мистецтва пізнавала в місті Слав'янську Донецької області під керівництвом професійного актора Людмили Іванівни Фоменко. Саме вона розгледіла в замріяній дівчинці неабиякі акторські здібності, допомагала їй повірити в свої сили, зрозуміти, що справжнє мистецтво - це перш за все, важка щоденна праця. Там вона пізнавала сценічне мовлення, як слід рухатися на сцені. Там в її житті назавжди ввійшло ім'я Костянтина Сергійовича Станіславського, його знаменита "система".
А вот азам дикторської професії Любов Петрова навчалася у досвідченого майстра Лідії Олексіївни Компанієць. Від неї прийшлоо розуміння того, що професія диктора на радіо і телебаченні має свої неповторні особливості. Та Любов Василівна вважає, що основа дикторського фаху - це акторська майстерність. На все життя вона запам'ятала слова наставниці: "Дивись, Любо, мікрофон навігластва не вибачає. Справа наша дуже відповідальна. Лише за одне неправильно вимовлене слово можна втратити роботу". Дуже дорсткі були умови роботи на радіо в 70-80-ті роки.
- На жаль, сьогодні на багатьох недержавних, комерційних радіостанціях має місце профанція, дискредитація дикторської справи. Тексти ведучими різних програм видаються в ефір непродуманими, невідредагованими, нерідко експромтом. Культура мовлення в багатьох випадках низька. Просто люди не відчувають ніякої відповідальності за вимовлене слово, - з сумом зауважує Любов Петрова. - Ще древній філосов Сократ говорив: "Скажи мені слово, щоб я зрозумів, хто ти є насправді".
Диктор завжди на слуху. Перед мікрофоном, особливо державної телерадіокомпанії, він, передусім повинен бути свідомим громадянином, патріотом Вітчизни. Це переконання прийшло до Любові Василівни від відомих всьому світові дикторів Юрія Левітана та Людмили Кайгородової, які вели заняття з дикторами на курсах підвищення кваліфікації.
Безумовно, диктор - професія неабияка, творча. Любов Петрова завжди добре уявляє собі, для кого працює, обов'язково враховує соціальну спрямованість інформації, матеріалу.
- Ось я читаю в "Обласних новинах" жахливу інформацію про те, що вісімнадцятирічна донька завдала ножової рани своєму батькові... Разом зі словами в ефір з глибини душі йде згусток людського болю, щоб зачепити за живе слухача. І тут допомагає глибоке переконання, здобуте ще в студентські роки, коли дала собі слово "глаголом запалювати серця людей".
І таки слово Любові Василівни Петрової доходить до людей, на нього чекають у всіх куточках Слобожанщини. Високу оцінку її професійна майстерність здобувала на Міжнародних, Всеукраїнських та обласних фестивалях та конкрсах телерадіопрограм. Її голос - це голос совісті і любові, це солов"їний спів луганщини. Такого висококкласного диктора, як Любов Петрова далеко не кожна регіональна телерадіокомпанія України має.
Вона вважає себе щасливою людиною, тому що вдалося реалізувати своє творче "я" в улюбленій професії диктора. Прислухаються до її думки колеги по роботі, шанують її.
Водночас красу рідної мови Любов Василівна Петрова впродовж десяти років допомагала спановувати учням Луганської середньої школи № 16, викладаючи в п"ятих, щостих, сьомих класах українську мову та літературу.
Нерідко з донькою Мар"яною вони мандрують безкрайніми просторами українського фольклору. Це дозволило Мар"яні успішно закінчити Луганський обласний український ліцей і вступити до Східноукраїнського національного університету за фахом "переклад". Звісно, неня пишається донькою, яка в навчанні має певні успіхи.
І як завжди, Мар"яна - перший рецензент маминого творчого доробку. Разом сперечаючись, навчаються.
А якщо випадає вільнахвилина - Любов Василівна з задоволенням слухає класичну музику, в ній черпає наснагу і творчі сили надзвичайно подобається угорський танок "Чардаш" Монті, особливо його сучасна інтерпретація. Дуже любить літо і, звісно, квіти півонії, які у неї асоціюються з першим коханням.
Її творчий шлях ніби казка.
... Як одна мить спливає десять хвилин ефірного часу, відведеного обласним радіо на казкову подорож. Чарівна, захоплююча оповідь несподівано припиняється в найцікавішому місці. І лагідний, доброзичливий, як у рідної матусі, голос Любові Петрової заспокоює слухачів, присипляє малечу і запрошує на нову зустріч з казкою, але вже завтра о цій порі, о 20.15.
- Нас слухає майже три мільйони. Приєднуйтесь до нас, і нас буде більше. Працює радіо Луганщини, - лине з репродуктора голос Любові Петрової.
Слухайте малята, вечірню казочку", - з цими словами з радіоприймача Любов петрова щовечора входить до кожної оеслі. Її чарівний голос запрошує нас у загадковий світ казки. Поряд з малечею стомлено присідають бабусі й дідусі, а то й тато з мамою і залюбки разом з ведучою вирушають у казкову подорож.
А під час цієї подорожі - численні зустрічі з героями українських народних казок і казок народів світу. В них народна мудрість вірмен і казахів, білорусів і росіян, англійців, іспанців тощо.
Радіослухачі зримо уявляють собі, як шепоче грайливий струмочок, гомонять дерева або набирає швидкість килим-літак, як Котигоршок збирається в дальну дорогу, щоб визволити сестру і братів від чар злого Змія, як чарівна берізка захищає скривджену падчерицю, а Іван-Побиван воює з темним царством. Для казки характерні елементи фантастики і уособлення. Звірі і птахи там розмовляють людською мовою. Там чоботи - не просто чоботи, а семимильні. А скатертина така щедра, що люди назвали її самобранкою. Казка - це потяг до добра і прекрасного. Вона вчить тільки хорошого.
Інколи Любові Петровій настільки подобається фантастичний сюжет, що починаєш вірити в реальність вигаданих історій. Бо сама - великий мрійник. Пристрать до фантасмогорії в її серці ще в студентські роки вселила літеатурна творчість французькогоь письменника Проспера Меріме.
Казка допомагає збагнути реальне життя.
Кожного азу Любов Петрова по-материнськи лагідно, доброзичливо на прикладі поведінки казкових героїв вчить малечу, як слід себе поводити і чого не можна робити.
Завжди, працюючи з мікрофоном, весь свій талант диктор Луганського обласного державного радіо Любов Петрова спрямовує на створення атмосфери миру і спокою в суспільстві. І так щодня ось вже більш як чверть віку, ще до закінчення російського відділення філологічного факультету Луганського державного педагогійного інституту.
Слухачі Луганщини добре знають її голос, який звучить і в інформаційних випусках "Новин" обласного державного радіо, і в різних тематичних передачах, і, нарешті, в казках. І скрізь зміст кожної інформації вона яскраво і природньо доносить до радіослухача. Люди вірять Любові Петровій на слово. А це дорогого варте. Це найвище визнання її високої професійної майстерності.
Послухайте, як вона читає вірші! Кожного разу ви почуєте неповторну, щиру сповідь душі автора віршованих рядків.
Любов Василівна переконана, що мікрофон для диктора - то своєрідна сцена театру одного актора. Її шлях до загального визнання проліг через роки невтомної, наполегливої праці, помножені на безмежну любов до літератури, поезії. В творчість Антона Павловича Чехова вона закохана за інтелігентний дотепний гумор і водночас за те, що він висвітив такий серйозний пласт людської натури, як світ "маленької людини". Англійський письменник Джон Голсуорсі захопив її душу тим, що підняв на щит моральну перемогу скривдженої людини.
Саме людську гідність відстоює переважна більшість героїв її казок.
Все життя Любов мріяла бути артисткою, точніше актрисою. З чотирнадцяти років серйозно захоплювалася театром. Ази театрального мистецтва пізнавала в місті Слав'янську Донецької області під керівництвом професійного актора Людмили Іванівни Фоменко. Саме вона розгледіла в замріяній дівчинці неабиякі акторські здібності, допомагала їй повірити в свої сили, зрозуміти, що справжнє мистецтво - це перш за все, важка щоденна праця. Там вона пізнавала сценічне мовлення, як слід рухатися на сцені. Там в її житті назавжди ввійшло ім'я Костянтина Сергійовича Станіславського, його знаменита "система".
А вот азам дикторської професії Любов Петрова навчалася у досвідченого майстра Лідії Олексіївни Компанієць. Від неї прийшлоо розуміння того, що професія диктора на радіо і телебаченні має свої неповторні особливості. Та Любов Василівна вважає, що основа дикторського фаху - це акторська майстерність. На все життя вона запам'ятала слова наставниці: "Дивись, Любо, мікрофон навігластва не вибачає. Справа наша дуже відповідальна. Лише за одне неправильно вимовлене слово можна втратити роботу". Дуже дорсткі були умови роботи на радіо в 70-80-ті роки.
- На жаль, сьогодні на багатьох недержавних, комерційних радіостанціях має місце профанція, дискредитація дикторської справи. Тексти ведучими різних програм видаються в ефір непродуманими, невідредагованими, нерідко експромтом. Культура мовлення в багатьох випадках низька. Просто люди не відчувають ніякої відповідальності за вимовлене слово, - з сумом зауважує Любов Петрова. - Ще древній філосов Сократ говорив: "Скажи мені слово, щоб я зрозумів, хто ти є насправді".
Диктор завжди на слуху. Перед мікрофоном, особливо державної телерадіокомпанії, він, передусім повинен бути свідомим громадянином, патріотом Вітчизни. Це переконання прийшло до Любові Василівни від відомих всьому світові дикторів Юрія Левітана та Людмили Кайгородової, які вели заняття з дикторами на курсах підвищення кваліфікації.
Безумовно, диктор - професія неабияка, творча. Любов Петрова завжди добре уявляє собі, для кого працює, обов'язково враховує соціальну спрямованість інформації, матеріалу.
- Ось я читаю в "Обласних новинах" жахливу інформацію про те, що вісімнадцятирічна донька завдала ножової рани своєму батькові... Разом зі словами в ефір з глибини душі йде згусток людського болю, щоб зачепити за живе слухача. І тут допомагає глибоке переконання, здобуте ще в студентські роки, коли дала собі слово "глаголом запалювати серця людей".
І таки слово Любові Василівни Петрової доходить до людей, на нього чекають у всіх куточках Слобожанщини. Високу оцінку її професійна майстерність здобувала на Міжнародних, Всеукраїнських та обласних фестивалях та конкрсах телерадіопрограм. Її голос - це голос совісті і любові, це солов"їний спів луганщини. Такого висококкласного диктора, як Любов Петрова далеко не кожна регіональна телерадіокомпанія України має.
Вона вважає себе щасливою людиною, тому що вдалося реалізувати своє творче "я" в улюбленій професії диктора. Прислухаються до її думки колеги по роботі, шанують її.
Водночас красу рідної мови Любов Василівна Петрова впродовж десяти років допомагала спановувати учням Луганської середньої школи № 16, викладаючи в п"ятих, щостих, сьомих класах українську мову та літературу.
Нерідко з донькою Мар"яною вони мандрують безкрайніми просторами українського фольклору. Це дозволило Мар"яні успішно закінчити Луганський обласний український ліцей і вступити до Східноукраїнського національного університету за фахом "переклад". Звісно, неня пишається донькою, яка в навчанні має певні успіхи.
І як завжди, Мар"яна - перший рецензент маминого творчого доробку. Разом сперечаючись, навчаються.
А якщо випадає вільнахвилина - Любов Василівна з задоволенням слухає класичну музику, в ній черпає наснагу і творчі сили надзвичайно подобається угорський танок "Чардаш" Монті, особливо його сучасна інтерпретація. Дуже любить літо і, звісно, квіти півонії, які у неї асоціюються з першим коханням.
Її творчий шлях ніби казка.
... Як одна мить спливає десять хвилин ефірного часу, відведеного обласним радіо на казкову подорож. Чарівна, захоплююча оповідь несподівано припиняється в найцікавішому місці. І лагідний, доброзичливий, як у рідної матусі, голос Любові Петрової заспокоює слухачів, присипляє малечу і запрошує на нову зустріч з казкою, але вже завтра о цій порі, о 20.15.
- Нас слухає майже три мільйони. Приєднуйтесь до нас, і нас буде більше. Працює радіо Луганщини, - лине з репродуктора голос Любові Петрової.