: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

РАДІОЖУРНАЛ "НАД ЛУГАННЮ" - ЛІТОПИС КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ КРАЮ

Галина Піскун, старший редактор художнього радіомовлення

      Майже 40 років щосуботи виходить в ефір літературно-музичний щотижневик "Над Луганню". Обласний центр був то Луганськом, то Ворошиловградом, то знову Луганськом, а радіожурнал вперто не міняв назву, бо слово "Лугань" - м'яке і ніжне і звучить, як пісня. Звичайно, впродовж чотирьох десятків років спрямування і творче забарвлення радіожурналу змінювалося в залежності від творчої особистості редактора, який осідлав мистецького Пегаса, але незмінною залишалася гаряча зацікавленість у пропаганді творчого потенціалу земляків, які оприлюднювали своє творче кредо.
      У перші роки існування журналу редактори Анатолій Пащенко і Віктор Савченко, маючи гарячу підтримку технічного персоналу радіо, виходили, так би мовити, "живцем" у прямий ефір. І протягом 3-4 годин, без найменшого докору сумління, перекриваючи київські і московські програми, читали слухачам Луганщини вірші місцевих поетів, включали довжелезні сцени з вистав місцевих театрів і гастролерів; філармонійні солісти співали теж скільки їм заманеться.
      - Так, хлопці, діло не піде, - сказав їм одного разу тодішній голова телерадіокомітету Петро Сергійович Оснач. І поставив за старшого талановитого журналіста і письменника-початківця, який на той час в своїй творчості розробляв жартівливу тему "смажених і живих вовків", Олександра Шевченка.
      - Години в ефірі досить! - сказав новоспечений старший редактор. 30 хвилин тобі, Анатолію Михайловичу, на музику і художню самодіяльність, а 30 мені - на літературно-драматичні програми.
      - Отож, у нас тепер драматичне мовлення, - констатував відомий жартівник Анатолій Пащенко. І додав: "Нельзя запрячь в одну телегу коня і трепетную лань".
      - Зрозуміло, хто з нас кінь. Отож мені й доведеться тягти в основному редакційного воза, - віджартувався у відповідь йому Олесь.
      Тягли-тягли художнього "воза", буваючи протягом року в багатьох кутках області, записуючи самодіяльність і місцевих літераторів, аж поки старший за віком Анатолій Михайлович Пащенко якось не сказав:
      - А піду я, Сашко, на пенсію. Писатиму мемуари.
      Років з півтора попрацювала в редакції відома поетеса Ольга Холошенко. "Годувала" радіослухачів виключно симфонічними і вокальними концертами. І її вільнолюбному письменницькому перу було замало тридцяти хвилин, ніяк її радіонариси не вміщалися в їх "прокрустове ложе".
      - Та ну їх, ці передачі! - мовила якось спересердя Ольга Францівна і пішла на "вільні хліби" писати вірші і романи.
      Два роки шукав знавець вовків і "сантехнік людських душ" О.Шевченко колегу у свою редакцію. Аж тут якось погожого жовтневого ранку викликає його головний редактор і знайомить з випускницею Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого.
      - Дай їй завдання, може, підійде.
      Це була я, Галина Піскун.
      Не сподобалися ми один одному. З першого погляду.
      Я йому здалася занадто елегантно-нарядною і зарозумілою. А він мені старим набундюченим очкариком (а було йому всього 40 з хвостиком).
      І дав мені шеф складне завдання.