: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      І знов - питання позиції й стурбованість відносно особистої компетентності у найважливіших питаннях внутрішньої й зовнішньої політики, і побоювання відносно того, чи вдасться знайти контакт з кожним з високих гостей. Бо ж приходили до студії кандидати в Президенти десь за 20-30 хвилин до початку ефіру, коли вже обговорювати хід передачі практично було ніколи. От тоді я належним чином оцінила свою давню звичку слідкувати за всім, що відбувалося в державі, знайомитись з різними точками зору, словом, тримати руку на пульсі політичного життя! До кожної передачі з кандидатами в Президенти я готувала плани діалогу в кількох варіантах з усіма можливими тематичними лініями. Так що фактично ніхто з них не міг змінити мій план розмови.
      Досить просто вдалося подолати психологічний бар'єр у спілкуванні з високими особами. Я навчилася дивитись на них як на звичайних людей, тільки з більш високою відповідальністю у вирішенні різних проблем. Та так воно й було!
      От заходить один кандидат - з величезною свитою, яка його відверто дратує. Відчувається, що він не в дусі. Але ж мені з ним працювати! Запрошую його зайти до студії і для початку випити по склянці чаю. Погоджується - і от вже хвилин за 10 ми спокійно обговорюємо майбутню бесіду.
      А от інший кандидат і теж зі свитою. Пропонує охоронцям за долар спіймати докучливу муху, що кружляє поруч і намагається сісти йому на носа. Відразу видно: пан! Не хотіла б я, щоб такий керував моєю країною. Та виявляти свої почуття не можна. Тож я маю поставити такі запитання, щоб глядач сам усе зрозумів.
      Ще один кандидат. Тримається скромно, напружено. З планом розмови погоджується відразу. Але відчуваю: це оманлива поступливість. Внутрішня сила відчувається у погляді, жестах. Отже, треба допомогти людині розкрити її приховані якості. І знов-таки, глядач сам їх оцінить.
      Отак ми, тележурналісти, а разом з нами всі творчі працівники опановували складну науку працювати в демократичному суспільстві. Звичайно, всі ці принципи і методи вже відомі в західній тележурналістиці. Та нам доводилось осягати й створювати їх самим. І тим дорожчі ці маленькі особисті відкриття. З того часу багато що змінилося і в житті суспільства, і на нашому телебаченні. Та однозначно те, що ніколи вже тележурналістика в нашій країні не повернеться до методів тоталітаризму. Сьогодні в ній з'явилась нова проблема - дилетантського поверхового ставлення до професії. Тим важливіше для молодих журналістів опанувати наш досвід, щоб легше було переносити хвороби зростання, щоб завжди притягував глядача всіма фарбами й гранями життя наш улюблений телеекран!