: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      І знов пам'ять воскрешає події, пов'язані з програмою, що стала ще одним новим етапом в моїй роботі.
      Завершились вісімдесяті роки. Ми ще жили в Союзі, обирали центральні органи влади, та вже за зовсім іншими принципами. Вперше в Луганську виникла ситуація, коли на виборах до Верховної Ради СРСР зіткнулися два кандидати - чудовий лікар, доктор медицини, який врятував тисячі людей від смерті, нині, на жаль, покійний Геннадій Можаєв і сміливий, талановитий московський журналіст Юрій Щекочихін. Ще задовго до виборів пристрасті в Луганську розпалилися вкрай: йшла безкомпромісна, словесна війна між прихильниками обох кандидатів. А мені належало черговий раз вирішувати: якою повинна бути передача за участю обох кандидатів. Яку позицію обрати ведучій? Ситуація ускладнювалась тим, що в діючому на той час законі про пресу ведучий зобов'язаний був висловлювати свою позицію (передбачалося, що то позиція КПРС). Та час був уже зовсім іншим!
      Напередодні ефіру мій домашній телефон цікавив багатьох. Дзвонили демократи й "прощупували" настрій ведучої. Дзвонили повпреди обласних керівників й натякали, що далі мені працювати доведеться з ними. Все це дуже дратувало - не хотілося "підігрувати" нікому. Запитання до кандидатів стали надходити заздалегідь по телефону. І коли я побачила сотні цих людських "чому" і "як", на котрі люди бажали одержати конкретні відповіді з життєвоважливих для них питань, кому довірити представляти їх інтереси у найвищому органі влади, зрозуміла, що працювати я повинна тільки на них, наших телеглядачів, допомогти їм розібратися: хто з кандидатів їм більш близький.
      Рішення це надалі стало моїм принципом. З того часу я завжди вважала себе представником глядачів в студії.
      Позиція ця дуже допомогла мені в майбутньому на особливо відповідальних передачах - під час президентських виборів, в інтерв'ю з першими особами держави, під час дискусій народних депутатів тощо. Я навчилася забувати про свої особисті симпатії і антипатії. Кожен учасник передач став для мене гостем, якому я повинна допомогти розкритися. А вже глядач сам розбереться, хто з телеперсонажів йому більш до вподоби.
      Демократизація суспільства значно змінила роль і відповідальність провінційного журналіста. Щоправда, такою я себе ніколи не вважала, і участь у різного роду всесоюзних і республіканських конкурсах телепрограм підтверджувала це. Ще більш укріпила мою впевненість у власних силах і можливостях робота в складі головної редакції Центрального телебачення на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві. З України нас було 3-4 тележурналіста, і працювали ми на рівних з закордонними колегами.
      Та хіба ж могли ми уявити собі, що доведеться нам відігравати дуже серйозну роль під час виборів першої особи держави? А саме це завдання стало перед нами під час першої виборчої кампанії в умовах незалежної України.