: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Нас з великою повагою й щирістю зустріли професори, лицарі словесності в Софійському університеті імені Клімента Охрідського. Як хотілося зафіксувати усе побачене й почуте. Але...стукоче у мозку: "Плівки дуже мало..." А кіно є кіно - не перепишеш, не перезнімеш. І почалося - поки з'ясуєш, що найважливіше повинен висловити той чи інший вчений (а чи легко у променистому сяйві зірок визначити сегменти особистого світла?!), а потім сором'язливо висловлюєш прохання повторити щось конкретне й зауважуєш, що це треба зробити за дві хвилини або три тощо. А паралельно з нами знімають болгарські й американські телевізійники, без обмежень у часовому просторі. І, головне, тихесенько собі, навіть непомітно. А мені потрібно ж спочатку грюкнути чимось по мікрофону. І починає гуркотіти наш "Кінор"...
      І те, що нам було ще звичним, нашим колегам здавалося архаїзмом. То ж увага до нас виникла подвійна - не тільки творча, але й технічна. Два-три дні потому мій болгарський колега тележурналіст Георгій Костов почав мені переказувати, мовляв, американці пропонують змінятися - "ваш "Кінор" на їх відеокамеру..." - я навіть замислилася: "А якщо справді?..."
      Але одразу згадалися праведно-комуністичні очі Алли Моспанової, яка того часу очолювала наш облтелерадіокомітет, і зміст підписаного нею листа на адресу начальника Бориспільського аеропорту, в якому йшлося про те, що луганська телегрупа, відряджена до Болгарії на зйомки, "має при собі кінокамеру "Кінор" (в кількості 1 шт.), звуковий магнітофон (1 шт.), дві касети до "Кінору", кіноплівка (2 коробки - 480 метрів), освітлювальний прибор та штатив до нього, акумулятор (1 шт.), плівка магнітна (3 касети), котрі належать Луганському облтелерадіокомітетові і підлягають поверненню по закінченні знімального періоду". - Отже, "поверненню"! тому нема чого вагатися - відповідаю, що не маю права "змінятися", бо "Кінор" - державна власність. А потім запитую: "Навіщо він вам? Ви маєте таку сучасну техніку на заздрість нам...".
      А колеги регочуть до сліз, хоча доброзичливо: "Ми вашого "Кінора" поруч з дінозавром у музеї б демонстрували..." - а потім співчували, що нам довелося їхати за кілька кордонів аж з 480 метрами кіноплівки...А наступного дня подарували нам три коробки американської кіноплівки - подарували!...
      ... І ось тепер маємо найсучаснішу телевізійну техніку. Але чи доведеться коли-небудь наблизитися до цих слов'янських скарбів очима телекамери? Навряд.
      Але, дійсно, щаслива доля припала мені на телестежинах. Ніколи не втомлюся дякувати за неї численних вчителів, друзів, колег, героїв телепрограм. Талановитий поет і красива людина Іван Данилович Низовий передав мені свого часу телевізійну редакцію художніх програм. І так щиро благословили мене разом з тодішнім головним редактором студії телебачення, письменником Геннадієм Довнаром, що ніби конфесією відбулася на усе моє життя "телевіра"...