: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ШУКАТИ СЛОВО В ЛЮДЯХ

Іван Чалий, Заступник головного редактора Луганського радіо, член Національної спілки письменників України

      Свою розповідь про колегу, ветерана Луганського обласного радіо Анатолія Олександровича Бодрика я почну з вірша нашого земляка, поета Микити Антоновича Чернявського.
      Як тяжко-важко іноді буває,
      Коли словесний голод наступа,
      І розбуялі думи обирає
      Заїкування неправідь сліпа.

      І глушить їх,
      Немов осінню гілку
      Нестримний вітер пригаша.
      Пірнути хочеш - під тобою мілко.
      Відчути шир - дрібна твоя душа.

      Гукнуть у вись - німа задуха в грудях,
      Шугнуть у невідь - навкруги стіна.
      І йдеш тоді шукати слово в людях,
      Мов у ріллі заплідненій зерна.

      І тим щасливий, що воно ніколи
      Потрібне слово в людях не згаса,
      Що рідна мова, мов безмежне поле,
      Колоссями за обрій провиса.

      Рядки ці немов написані саме про нього - Анатолія Бодрика, який все своє життя шукає слово в людях. І не просто слово, а живе слово, тому він без зустрічей з людьми, героями своїх розповідей, нарисів, кореспонденцій, не може жити. Навіть коли був тяжко хворий і не було альтернативи складній, небезпечній операції, він напередодні поїхав у найвіддаленіший Троїцький район і тільки після повернення ліг на операційний стіл.
      Сам він з глибинного села Йовсуг Біловодського району. Там народився в сім'ї шевця і колгоспниці. Закінчив 10 класів. Волею долі опинився в редакції районної газети "За перемогу". От як пригадує він ті події і розповідає про свою подальшу журналістську долю:
      "В 1953 році, після смерті Сталіна, вийшов указ про амністію, та його так перекрутили в редакції (бо більша половина працівників не володіла українською), що вийшов він спотворений. І тоді згадали, що в райвиконкомі є такий інструктор - Бодрик, який українську мову начебто знає непогано. Давайте його до редакції. Таким чином я вперше прилучився до журналістики - був коректором, потім - відповідальним секретарем, а згодом перевели на комсомольську роботу першим секретарем райкому в тому ж Йовсузі, а потім - в Новосвітлівці. А звідти вже, маючи сім'ю, знову потягcя в журналістику - поїхав добувати диплом на факультет журналістики в Київ.
      На обласне радіо потрапив в 1965 році. Була вільна посада в редакції сільськогосподарських програм. Сам собі і кореспондент, і редактор.
      А на радіо перші уроки радіожурналістики давав мені Василь Григорович Трускалов. Я навіть не знав, як підійти до магнітофона-репортера. А він був великий, як скриня. Ледь підіймав його. Василь показував, як вмикати, робити запис, вимикати. Та головним своїм наставником вважаю Івана Петровича Косенка. Перші мої матеріали йшли саме через нього.
      Згодом перевели мене старшим редактором громадсько-політичних програм. Відповідав за висвітлення економічного життя, молодіжні і громадсько-політичні програми.