: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

РАДІОНИВА ТАМАРИ БЕРЕЗОВСЬКОЇ

Михайло Поляков, ведучий Луганського обласного радіо

      У відомого луганського поета Степана Бугоркова є такі непретензійні поетичні рядки:
      "Было все: недостатки, удачи,
      Прославляла ты дружбу и мир.
      И звучали твои передачи,
      Правда жизни летела в эфир".
      А присвячені вони колишньому старшому редактору Луганського радіо Тамарі Миколаївні Березовській (Чувановій).
      Починала вона з багатотиражки, потім працювала в обласній газеті "Прапор перемоги", згодом кореспондентом республіканської газети "Молодь України". А коли в 1966 році корпункт молодіжки по Луганській області було закрито, стало питання - куди йти? Як каже, на щастя, зустріла Нінель Іванівну Приходько, з якою була знайома ще по "Луганской правде", і та запропонувала їй роботу на радіо - старшим редактором.
      Довелось освоювати дещо нову специфіку - бо газета то одне, а радіо - інша річ.
      Пригадує Тамара Миколаївна своє перше відрядження на Лутугинський завод прокатних валків і конкретно до інженера О.Башлика, який як раз видав книжку про цей широко відомий не тільки на Луганщині колектив. Хвилювання, що передували цьому, згадує ще й досі.
      "... Разом зі звукорежисером Василем Івановичем Раздорським завантажили громіздкий магнітофон до вантажного "газону" і поїхали. На заводі нас вже чекали, виділили кімнату, зібрали людей - автора книжки і робітників.
      Стали писати. Чую, Василь Іванович гукає з сусідньої кімнати.
      - Стоп!
      - Що таке?
      - Та плівка порвалася.
      Склеїли (плівки тоді не вистачало, писали, переписували на старій).
      Тільки почали писати знову, з'явились якісь шуми.
      Знову "Стоп!"
      - Томочка, дітонька, не хвилюйся, все буде гаразд.
      Знов пишемо. Знов зупинка.
      Мені вже і соромно перед людьми, я нервую, вони нервують, їм в цех на роботу вже йти треба.
      Слава Богу закінчили. Повернулись в Луганськ, змонтували, переходи до авторських виступів начитала Лідія Олексіївна Вербовська. Видали в ефір. І, казали, непогано вийшло. Так я витримала перший іспит.
      Скільки їх потім було таких і інших передач і не перелічиш. Висвітлювали і значущі події на Луганщині і повсякденне життя трударів.
      Пригадала ветеран і будівництво комсомольських шахт, і ту допомогу, яку тодішній міністр вугільної промисловості М.М.Худосовцев надавав журналістам, і уславлених шахтарів М.Мамая, Г.Моцака, С.Воротникова, прохідника М.Бойка і ще багато-багато людей, з ким зустрічалась і спілкувалась неодноразово на журналістських шляхах-стежинах.
      І з гіркотою вимовляла: "Чи думали в той час гірники Стаханова і Краснодона, що їм чи їх нащадкам доведеться відстоювати право на власну працю, пікетувати облдержадміністрацію, голодувати, зводити наметові містечка і сидіти на сходинках облради, вимагаючи: "Зарплату! Зарплату!", яку чесно заробили. Є про що замислитись багатьом можновладцям, що вугілля це не тільки хліб промисловості, а й хліб насущний тих, хто його видобуває.