: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ЯК ЗАВЖДИ В СТРОЮ...

(Бесіда журналісток С.Бондарєвої та О.Дуніної з ветераном обласного радіо В.Г.Трускаловим)

      С.Б.Розповідаючи про Василя Григоровича Трускалова ми не ставили за мету познайомити читача тільки з його творчим доробком. За 25 років праці на радіо (а це термін, повірте, рпедовгий) ми добре пізнали Трускалова і як людину. Людину неординарну. Отож і хочеться нам розповісти про нашого колегу більш різнобічно.
      Кажуть, що місце народження людини накладає відбиток на все її подальше життя. Говорячи про В.Г.Трускалова, ми переконуємося, що це дійсно так.
      О.Д.Його улюбленою книгою була "12 стільців" Ільфа і Петрова. Він часто цитує з неї абзаци, сторінки, глави. Не знаю, чи помітив він сам, але ця прив'язаність до роману виробила в ньому особистий стиль і в праці, і в спілкуванні, і в творчості. Якщо він щось не встигав, він "зашивався" або "горів". А до чого тут "12 стільців"? - спитаєте ви. Справа в тому, що Василь Григорович ще з довоєнних років жив у Попасній.
      В.Т."А отца Федора видели на станции Попасная, бежал с котелком за кипятком".
      С.Б.І біг він чи не по рейках, по яких і вам доводилося?
      В.Т.Не виключенопо рейках мені довелося побігати немало. Після визволення на початку вересня 1943 року Попасної від німецько-фашистських загарбників (а мені тоді йшов 16-й рік і у призові до Армії мені відмовили), я майже два роки працював у вагонній дільниці слюсарем, оглядачем по автогальмах, диспетчером. А після закінчення в 1949 році Ворошиловградського залізничного технікуму - дорожним майстром. І з рейок, як мовиться, не "злізав".
      С.Б.І тому недивно, що перші ваші твори - гуморески, оповідання, нариси були пов'язані саме із залізницею. Переглядала якось ваші архіви. Головні герої матеріалів - майстри, обхідники, машиністи паровозів. Та втім, ви завжди піднімали актуальні теми і в Попасній у газеті, а також в луганських, республіканських засобах масової інформації і на нашому обласному радіо, пам'ятаю. Я ж одна з ваших учениць, а у вас їх стільки...
      В.Т.Учні... Пам'ятаю, десь на початку 70-х прийшов до нас Валерій Межинський. 19 йому тоді було. Тільки поступив на заочне відділення журналістики Київського держуніверситету. Проситься на роботу. Керівництво не погоджувалось, бо ще ж не мав професійної підготовки. Довелось відстоювати.
      С.Б.І відстояли?
      В.Т.Відстояв. Взяв на себе усі складності перебування в нашому нечисленному колективі редакції "Новин" студента-заочника. Ставився я до нього по-батьківськи... Він середній по роках між моїми двома синами. І знаєте, добро посієш - воно обов'язково дасть і добрі сходи. Вже коли я був на пенсії і, зрозуміло, не працював тоді, зустрілися випадково ми з Валерієм (тоді він уже був директором програм Луганського кабельного телебачення). "Ой, - каже, - я вас вже три дні розшукую. Хочемо запросити вас на кабельне телебачення головним редактором. Я погодився. А потім він став генеральним директором державного телерадіооб'єднання і знов запросив мене на обласне радіо. Звідси його і забрали до Києва.