: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

НАШ КОМБАТ

Геннадій Довнар, письменник, почесний громадянин м.Луганська, колишній головний редактор студії телебачення

      Перше наше знайомство з Петром Сергійовичем Осначем відбулося ще в 1954 році, коли він працював завідуючим сектором преси обкому партії, а я викладав в школі українську мову й літературу і вже видав свою першу книжку. Саме П.С.Оснач за порадою журналістів обласних газет, в котрих я друкувався, запросив мене для співбесіди і запропонував перейти на роботу в газету "Прапор перемоги"...
      Мене зустрів чоловік з добрим, відкритим обличчям, світлими, осяяними усмішкою очима, красивим, високим чолом. Він підвівся з-за столу й подав мені руку. Потискуючи її, я відчув, що на ній не вистачає вказівного пальця. Тільки коротенький залишок його гостро впирався в долоню.
      - Це з фронту? - запитав я, кинувши на руку.
      - Його відмітина, - довірливо відповів він. - Куля. Ніби ножем зрізала. - І ледь посміхнувшись, додав: - Звичайно, ні в санбаті, ні, тим більше, у госпіталі не був жодного дня, навіть ні години. Це було незадовго до наступу на Берлін. Не хотілось, щоб мої бійці прийшли туди без свого командира.
      І тут, ніби відчувши незручність, що розповідає про себе, запитав:
      - А вам де воювати довелося?
      Ця його довірливість, безпосередність, ненапускна простота якось одразу зняли моє хвилювання, напругу, і далі ми вже говорили про справи спокійно, як рівний з рівним. Так Петро Сергійович став моїм хрещеним батьком в журналістиці.
      На телебаченні я з моменту його створення - з 1958 року. Головою комітету по радіомовленню і телебаченню була тоді енергійна, ділова, закохана в свою справу Нінель Антонівна Приходько, яка багато чого зробила як для розвитку радіо, так і для становлення телебачення. А коли її перевели в Київ - редактором часопису "Радянська жінка", замість неї головою комітету затвердили досвідченого журналіста, колишнього фронтовика Павла Савелійовича Мазалова. Однак у нього, як мовиться, щось не склалося у відносинах з "вищим начальством", і десь через рік він повернувся до газетної справи - заступником редактора провідної в області газети "Луганская правда".
      Ми довго тоді не знали, кого ж тепер пришлють до нас головувати. І от якраз напередодні жовтневих свят секретар обкому партії Ю.Ф.Пономаренко звелів зібрати наші три колективи - обласного радіо, телестудії та телецентру - і привів представляти нового керівника. Полегшено зітхнули всі, хто знав цю людину. Це був Петро Сергійович Оснач - колишній редактор обласної молодіжної газети "Молода гвардія", згодом завідуючий відділом пропаганди обкому партії, а останній час - редактор обласної газети "Прапор перемоги".
      Особливо радів я, бо вже знав його ділові й організаторські здібності, його непідробну людяність, уміння поважати людей.
      Після короткого ознайомлення, поздоровлень зі святом і обов'язкових у подібних випадках слів про відповідальність завдань, що стоять перед працівниками телебачення і радіо, "гість" пішов, залишивши нового голову наодинці з зовсім незнайомим йому колективом.