: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Наступила незручна пауза. Та Петро Сергійович досить тонко і вміло вийшов з цієї ситуації. Він підвівся і, окинувши добрим поглядом наш невеличкий зал, невимушено заговорив:
      - Було б, мабуть, смішно, аби я зараз став повчати вас, як треба працювати. Всі місяці, поки не було голови комітету, всі ваші три колективи працювали як добре налагоджений механізм. А це означає, що кожен з вас знає і свої обов'язки, і завдання, що стоять перед вами, і мені самому потрібен якийсь час, щоб підлагодити свій крок до ваших і багато чому повчитися у вас. Сподіваюсь, що всі ви охоче і з добрим серцем допоможете мені оволодіти "секретами" справи, аби мати не такого командира, без якого можна обійтись, а такого, що буде потрібен кожному, образно кажучи, в новому для нього бою. А таких "боїв" за серця і душі людські у нас попереду ще дуже й дуже багато. От і вся моя "тронна" промова. Якщо у вас немає запитань до мене, підемо працювати.
      І всі три колективи розходились в доброму настрої, жваво обговорюючи враження. Було видно, що новий голова припав їм до душі.
      Саме таким - до душі - він і був для всіх працівників радіо і телебачення за багато років свого головування. Він дуже швидко засвоїв специфіку радіо- і тележурналістики, їх технічне опосередкування і дійсно став для всіх колективів необхідним ведучим, справжнім командиром. І характеристика ця словами військового лексикону зовсім не випадкова. У Петра Сергійовича ця сама командирська струнка, зібраність, любов до порядку, дисципліни залишились ще з далеких воєнних років на все життя. Та й сам він любив вживати в розмовах такі слівця, навіть судити про ділові й людські якості того чи іншого працівника по тому, чи можна йти з ним у розвідку.
      Але він поважав, навіть більше того - любив усіх людей однаково. Саме любив - у цьому й крилася основа його авторитету і поваги до нього як творчих, так і технічних працівників. Навряд чи знайдеться серед численних працівників радіо й телебачення хоча б одна людина, до якої Петро Сергійович за довгі роки поставився б несправедливо, в чомусь уразив, "відігрався" за критику тощо.
      Я аж ніяк не хочу сказати, ніби Петро Сергійович був мало не Іісусом Христом. Ні. Він був живою людиною, і ніщо людське йому не було чужим. Може, декого він не зміг захистити, з кимось у чомусь не погоджувався, десь виявив якусь слабкість. Без цього не проживеш. До того ж треба враховувати, що то був час суворої субординації, безумовного виконання команд "зверху", котрі навіть суперечили його власним принципам. Він зобов'заний був їх виконувати і, звичайно ж, виконував.
      Що ж до посадової характеристики роботи П.С.Оснача як голови обласного комітету по телебаченню і радіомовленню, то залишив він після себе чудову спадщину - як матеріальну, так і духовну. Саме він був ініціатором і головним, як зараз говорять, "виконробом" будівництва найсучаснішого на той час Будинку радіо, що дало змогу радіожурналістам і багатьом телевізійним працівникам спокійно виконувати свої обов'язки у чудових умовах.