: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Редактор сільгосппередач Володимир Феліксович Малявський якось запропонував мені виступити з етюдами про природу в його радіопрограмі. І це виявилось для мене чимось новим в журналістиці. Я погодився. І почав періодично начитувати в радіостудії свої етюди і замальовки про природу рідного села Малоюр'ївка Лутугинського району. Все це йшло на фоні музики, що дуже мені сподобалось (адже я ще й музикант). Потім до своїх програм мене почали запрошувати інші редактори облрадіо - Анатолій Олександрович Бодрик та Іван Митрофанович Чалий. Я, звичайно, тягся до радіо, як мовлять, усім серцем. І ось одного разу Станіслав Васильович Ткаченко, який готував тоді музичні стереопередачі, запропонував мені перейти з газети до них. Він повів мене до голови телерадіокомітету Петра Сергійовича Оснача. Той запитав:
      - В армії служив?
      - Служив, - кажу.
      Для нього, фронтовика, це було дуже важливим.
      - Українською володієш?
      - Так точно! - відчеканив я по-військовому.
      Він посміхнувся й сказав:
      - Що ж, добре, подумаємо...
      Подумали - і в вересні того ж таки 1984 року мене зарахували до штату облрадіо. І, звичайно ж, я не можу не пригадати моїх перших професійних наставників, які навчили мене користуватись диктофоном, величезним магнітофоном, допомогали оволодіти всіма іншими "секретами" радіожурналістики. В першу чергу це Микола Іванович Кузнєцов, Світлана Василівна Бондарєва і Василь Григорович Трускалов. Перші 10 років ми разом досить плідно співпрацювали, готуючи до ефіру різноманітні матеріали: репортажі, інформації, замальовки, бесіди, інтерв'ю з керівниками шахт і промислових підприємств, з колгоспниками і діячами культури та спорту, з відомими людьми і з простими робітниками із заводських цехів тощо. І все це на нашій землі - землі, можна сказати, стародавніх скіфів. І сьогодні мені часом хочеться виголосити в ефір: "Алло! Цей репортаж я веду з "країни Скіфії!".