: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ЖІНКА З ПРОМЕНИСТИМИ ОЧИМА

Записала розповідь Олена БОГУН, студентка Східноукраїнського національного університету

      На березі великого прозорого озера Байкал десь в 30-ті роки ХХ століття жила звичайна сім'я: тато, мама і дві доньки, Євдокія і Ніна. Жили-поживали, а згодом переїхали до Якутська. І так сподобався дівчинці Ніні Сибір, що навіть багато років потому згадує вона цей край не інакше, як "чарівна тайга..."
      Так, мабуть, могла починатися казка. І саме так почалося життя Ніни Гнатівни Карпової.
      Хто вона?
      Ніна Гнатівна могла бути ким завгодно, навіть феєю-чаклункою (невелика на зріст, енергійна жінка з променистими очима, лагідною вдачею). Та вибрала вона не менш казкову професію нашого часу - радіоінженера.
      ... В Якутську з самого початку сім'ю спіткала велика біда - вмерла мама. Турботи про дім, про семирічну Ніну лягли на плечі старшої сестри Євдокії. Її заповітною мрією було, щоб молодша сестра отримала хорошу освіту, і не де-небудь, а в Ленінграді. Саме в Ленінграді! Тому одразу по закінченні школи вона посадила Ніну в літак і відправила в місто на Неві.
      - Я взагалі ніколи не їздила так далеко, - згадує Ніна Гнатівна. - Страшно. Прилетіла в Москву (прямого літака до Ленінграда не було). Куди далі? Чую, якийсь дядько в автокасі квиток до залізничного вокзалу питає. Я за ним. Куди він, туди й я - весь час по аеропорту хвостиком за ним ходила... Доїхали. Там вже знайомі зустріли. Допомогли на ленінградський поїзд сісти. Так я й дісталася до міста мрії.
      І відразу ж - в інститут зв'язку. Вступні іспити склала успішно - і почалося навчання. Спочатку місто давило своєю величчю. Звикла ж до маленьких будов свого Якутська. Та з часом уже не уявляла себе без Ленінграда. За п'ять років отримала такий інтелектуальний багаж, що іншому б на все життя вистачило. Ми майже щовихідного бували в театрах, в музеях.
      Очі Ніни Гнатівни світлішають від спогадів.
      - Через рік познайомилась з майбутнім чоловіком (їх групу розформували, і він опинився в нашій) з того часу - разом. Багато хто каже, що їм не до вподоби, коли чоловік і дружина працюють разом. Нам же весь час було цікаво. У нас дуже багато спільного, і ми завжди одержували задоволення від добре виконаної справи. Навіть зараз, коли Михайло Євгенович вже на пенсії, я приходжу і перш за все ділюся з ним подробицями прожитого дня. Ми радимось, обговорюємо проблеми і разом вирішуємо їх.
      І знов очі Ніни Гнатівни випромінюють радість, яка говорить більше того, що можна передати словами.
      Після інституту поїхали вони разом з Михайлом Євгеновичем працювати до Риги, де проживала мати чоловіка. Чотири роки працювали разом на телецентрі. І хоч латиші ставились до них непогано, обоє сумували за Ленінградом. Всі друзі там залишились. А згодом і Рига стала ріднішою. Дочка там народилась - Наталія. Зараз вона лікарем працює.
      А в 1958 році почав працювати телевізійний центр в Луганську, і чоловіка запросили сюди головним інженером на передавачі. Житло пообіцяли.