: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      В студію привезли декорації. Було 4 чи 5 вигородок. Працівники студії і телецентру зробили все можливе, щоб розмістити їх на нашій обмеженій площі. Та все ж для другого акту потрібні були інші інтер'єри. Вирішили після першої дії зробити перерву, швидко розібрати й поміняти декорації. А перерва - це диктор, кіножурнал, заставка тощо. І все це, як і саму виставу, треба було видати однією камерою! Фахівці розуміють, що це таке. Бо ж в студії, звідки йшла передача, крім декорацій першої дії (а це 3 вигородки) треба було розташувати столик диктора, пульти для заставок, титрів, рухомі світильники, "журавель" мікрофона і, головне, - камеру, яку треба було переміщувати. І все це на 100 кв. метрах !?
      Ще раз обговорили з нашим режисером В.В.Яворським і театральним постановником всі задуми і підготувались до виходу в ефір. І от команда: "Тиша в студії! Ефір!" Людмила Ромашкевич оголошує початок спектаклю, склад дійових осіб і виконавців.
      Затемнення, заставка - і загальний план першої картини. Спектакль розпочався.
      Ще під час репетицій я вирішив користуватись лише одним об'єктивом і міняти розмір кадрів лише за рахунок переміщення камери - наїздів і від'їздів штативу. І незважаючи на те, що камера була вагою під 20 кілограмів, штатив переміщувався, як здавалось, легко.
      Ліва рука на рулі штативу, права - на ручці фокусировки, лобом майже притулився до оправи відеоконтрольного пристрою. Ні миті передиху. Режисер з пульту підказує, що має відбуватися в наступному кадрі, скільки буде акторів. Змінюю точки зйомок і відстані. Укрупнені плани - лише там, де треба виділити репліки чи монологи.
      Перерва між актами. Робітники сцени за 10 хвилин змінюють декорації, і все для мене - як спочатку. Вийшло так, що ми з режисерами і монтажниками застосували один з найефективніших видів - внутрішній монтаж кадру.
      Спека в студії від світильників сягала до 50 градусів. Актори ледь встигали в паузах витерти піт. Що до нас... І говорити нічого. Та незважаючи на таке фізичне й моральне навантаження, почуття втоми витіснялося насолодою і задоволенням від добре виконаної справи.
      Далі, звичайно, було куди легше: з'явилися нові, до того ж, більш удосконалені й легкі камери, об'єктиви яких не вимагали такої кількості світла; на всіх передачах в студії працювало по 2-3 камери.
      І сьогодні я можу щиро сказати: 30 років роботи телевізійним операторам приносили мені неабияке моральне задоволення.