|
|
|
|
| РІДНА СІМ'Я НАДІЇ ГРАБОВ'ЯК |
| Олександр Кошак, перший заступник генерального директора ЛОДТРК |
 |
Пригадую, як я, випускник Московського університету, вперше переступив поріг редакційного кабінету "Останніх вістей". Мене зустріла тендітна жіночка невисокого зросту і, змірявши допитливим, лагідним поглядом, дивлячись на мене знизу вгору відразу по-свійськи привіталася: "Привіт, Малий!" - ніби знала мене все життя. "Малий, так малий". Я посміхнувся і чемно відповів. А звуть цю чудову жіночку - Наталка Йосипівна Грабов'як. Тільки насправді вона була не Наталка, а Надія. Хоча всі, хто працював поруч, звали її саме Наталкою. А чому так вийшло? Ще на зорі своєї юності, коли працювала вона під керівництвом Петра Сергійовича Оснача в редакції газети "Молода гвардія", там виявилося кілька молодих дівчат, що носили однакове ім'я Наталка. І, так би мовити, щоб не було "плутанини", Петро Сергійович - людина з гумором - сказав: "Будете у мене всі Наталками". Так і "прилипло" до неї це ім'я назавжди. Спочатку "огризалася", а потім сказала: "Та звіть мене хоч горщиком, тільки в піч не ставте". Свій шлях у журналістиці Надія Йосипівна і почала саме з обласної молодіжної газети "Молода гвардія", яку редагував П.С.Оснач. Його вона згадує з великою теплотою і вдячністю за людяність і увагу, за те, що вмів заглянути в душу й допомогти і словом, і ділом. До телебачення Надія Йосипівна багато років працювала на обласному радіо, де теж займалася підготовкою випусків "Новин", "Останніх вістей". Готували їх разом з Т.Чувановою, вишукуючи все нові форми: "Один день області", "День міста", широко висвітлюючи повсякденне життя і працю трударів Луганщини. - Мабуть, ні в яких інших редакціях журналіст так не відчуває справедливості слів "тримати руку на пульсі життя", - каже вона, - як в редакції інформації. - Були різні ситуації, різні випадки. Пригадався Надії Йосипівні і такий курйозний випадок. Під час підготовки однієї з передач на телебаченні запросили до участі в ній сільських трудівників, серед яких був і добре знаний механізатор Андрій Гадючко з Новопсковщини. Провели репетицію, а коли підійшов час виходу в ефір (тоді ще відеозапису не було), його не знайшли в студії. Режисер нервує, сама вона в розпачі, а тут ще дзвінок. Телефонував голова колгоспу: "А де ж наш Андрій, чому його нема на екрані? Сидимо ось ми з ним у правлінні - і не бачимо". А де ж його побачиш, якщо він вирішив, що, побувши на репетиції, свою місію виконав та й поїхав додому - аби встигнути "подивитись з односельцями свій виступ". За роки роботи, спілкування з людьми з'явилося у Надії Йосипівни Грабов'як багато друзів, "родичів". Якось приїхали жінки з Новоайдарщини - героїнs однієї з передач - побазарювати. Приїхали звечора, а де заночувати? До Надії. Посиділи, погомоніли, повкладались усі спати на підлозі, а вранці сусіди питають: - Чи то родичі завітали? - Родичі, - відповіла Надія Йосипівна. - У мене по всій області родичі. Як добрі люди, то вже й родичі.
|
|
 |
© Луганська обласна державна телерадіокомпаніяя
© ОО "Луганская инициатива"
2001 |
|
 |