Частина 04
ВІХИ ЩАСТЯ МИКОЛИ СТРАТИНЕВСЬКОГО
Світлана Сугак, студентка Східноукраїнського національного університету
1946-й. Перший післявоєнний рік. Саме тоді Микола Стратиневський закінчив школу-семирічку і пішов працювати на завод ім. Жовтневої революції в механоскладальний цех розмітником: треба було допомогти сім'ї. Та ніколи не забував про своє (ще років з 11) захоплення радіотехнікою. Свій перший ламповий радіоприймач він змайстрував, коли йому було 14 років. Ще під час шкільного навчання дізнався, що в Луганську є радіоклуб. Почав відвідувати його, а згодом став постійним членом. А коли виповнилося 18, військкомат дав йому відстрочку від призову до армії, його направили в той самий радіоклуб на курси військових радистів.
І другу свою професію він обрав, що називається, за захопленням - на Луганському радіовузлі. Серйозний директор довго розповідав йому, яка це відповідальність - робота по забезпеченню якісного мовлення. А коли в 1956 відкрився телецентр в Донецьку, увагу допитливого Миколи привернуло до себе телебачення.
- Разом з головним інженером Леонідом Мрозовським були ентузіастами в цій справі, - пригадує Микола Іванович. - Придбали спеціальне устаткування і почали в Луганську ретранслювати Донецьке телебачення.
В будь-яку погоду щовечора Микола Стратиневський прямував до радіоклубу подивитись телевізор. Людей збиралось чимало. Сиділи тихенько, притулившись один до одного і затаївши подих дивились на "диво". Трансляції були неякісні - підскакувало зображення, хрипів і зривався звук. Та для них це було не головне. Притягував до себе блакитний екран.
На черзі стояло питання про будівництво телецентру у Луганську. Коли в 57 Микола Іванович після курсів підвищення кваліфікації повернувся з Києва до рідного міста, тут вже встановлювали перші секції телерадіовежі, будували приміщення телецентру. Пішов працювати на телецентр в лабораторію, яку очолював Ернест Ілліч Гуткін. Разом з колегами займався монтажем, налагодженням приладів для забезпечення якісного виходу програм в ефір. І хоча офіційно днем народження Луганського ТБ вважається 2 липня, для Миколи Івановича і багатьох його товаришів ця дата 1 травня, коли вони видали першу пробну технічну передачу, яка, звичайно, не афішувалась. Пройшла вона, як кажуть, гладесенько-рівнесенько. Ще б пак! Скільки зусиль було вкладено, не зважаючи ні на час, ні на обставини. Встановили антену, настроювали обладнання і прилади. Потім було ще два місяці наполегливої праці, доки в ефірі не пролунало, а потім стало звичним: "Працює Луганська студія телебачення".
Як тільки робота центру увійшла в нормальне русло, Микола Іванович переключився на створення радіорелейних мереж. З його участю їх було збудовано 7. Праця ця нелегка - займає кілька місяців і небезпечна, пов'язана з підвищеним опромінюванням.
Пригадуючи будівництво першої такої лінії "Луганськ-Донецьк", Микола Іванович і досі розповідає про нього з якоюсь внутрішньою напругою.
- Бригада встановила передавачі в Луганську. Виїхали на проміжний пункт, а там, як з'ясувалось, була відсутня апаратура для вимірювання необхідних показників, і тільки високий професіоналізм та інтуіція майстрів допомогли вийти з цього скрутного становища.
Допомогли і знання, бо весь час Микола Іванович не забував про навчання - закінчив вечірню школу, заочно Київський політех.
Десять років Почесний радист СРСР Микола Іванович Стратиневський вже на пенсії. Та то офіційно, бо й зараз до нього звертаються за допомогою колишні колеги і молодь з усієї області. І він ніколи не відмовляє.
Більшість людей цього покоління віддають перевагу відомому і випробуваному колись перед новим. А Микола Іванович дивиться вперед.
- Як ви думаєте, - спитала я його, - чи буде далі розвиватись радіо?
- На мою думку, радіомовлення на довгих і середніх хвилях тускніє на фоні телебачення і FM-станцій. Якщо раніше радіо було майже єдиним і найдоступнішим джерелом інформації, то тепер телебачення займає все більш лідируючі позиції.
40 років життя віддав М.І.Стратиневський розвитку радіо і телебачення в нашій області. Ще й досі теле- і радіосигнали проходять по лініях, збудованих його бригадою.
Мабуть, для людини головне в житті - розкрити себе, знайти те, чим будеш з задоволенням займатися все своє життя. І якщо це вважати за щастя, то Миколу Івановича Стратиневського з впевненістю можна вважати щасливою людиною.
І другу свою професію він обрав, що називається, за захопленням - на Луганському радіовузлі. Серйозний директор довго розповідав йому, яка це відповідальність - робота по забезпеченню якісного мовлення. А коли в 1956 відкрився телецентр в Донецьку, увагу допитливого Миколи привернуло до себе телебачення.
- Разом з головним інженером Леонідом Мрозовським були ентузіастами в цій справі, - пригадує Микола Іванович. - Придбали спеціальне устаткування і почали в Луганську ретранслювати Донецьке телебачення.
В будь-яку погоду щовечора Микола Стратиневський прямував до радіоклубу подивитись телевізор. Людей збиралось чимало. Сиділи тихенько, притулившись один до одного і затаївши подих дивились на "диво". Трансляції були неякісні - підскакувало зображення, хрипів і зривався звук. Та для них це було не головне. Притягував до себе блакитний екран.
На черзі стояло питання про будівництво телецентру у Луганську. Коли в 57 Микола Іванович після курсів підвищення кваліфікації повернувся з Києва до рідного міста, тут вже встановлювали перші секції телерадіовежі, будували приміщення телецентру. Пішов працювати на телецентр в лабораторію, яку очолював Ернест Ілліч Гуткін. Разом з колегами займався монтажем, налагодженням приладів для забезпечення якісного виходу програм в ефір. І хоча офіційно днем народження Луганського ТБ вважається 2 липня, для Миколи Івановича і багатьох його товаришів ця дата 1 травня, коли вони видали першу пробну технічну передачу, яка, звичайно, не афішувалась. Пройшла вона, як кажуть, гладесенько-рівнесенько. Ще б пак! Скільки зусиль було вкладено, не зважаючи ні на час, ні на обставини. Встановили антену, настроювали обладнання і прилади. Потім було ще два місяці наполегливої праці, доки в ефірі не пролунало, а потім стало звичним: "Працює Луганська студія телебачення".
Як тільки робота центру увійшла в нормальне русло, Микола Іванович переключився на створення радіорелейних мереж. З його участю їх було збудовано 7. Праця ця нелегка - займає кілька місяців і небезпечна, пов'язана з підвищеним опромінюванням.
Пригадуючи будівництво першої такої лінії "Луганськ-Донецьк", Микола Іванович і досі розповідає про нього з якоюсь внутрішньою напругою.
- Бригада встановила передавачі в Луганську. Виїхали на проміжний пункт, а там, як з'ясувалось, була відсутня апаратура для вимірювання необхідних показників, і тільки високий професіоналізм та інтуіція майстрів допомогли вийти з цього скрутного становища.
Допомогли і знання, бо весь час Микола Іванович не забував про навчання - закінчив вечірню школу, заочно Київський політех.
Десять років Почесний радист СРСР Микола Іванович Стратиневський вже на пенсії. Та то офіційно, бо й зараз до нього звертаються за допомогою колишні колеги і молодь з усієї області. І він ніколи не відмовляє.
Більшість людей цього покоління віддають перевагу відомому і випробуваному колись перед новим. А Микола Іванович дивиться вперед.
- Як ви думаєте, - спитала я його, - чи буде далі розвиватись радіо?
- На мою думку, радіомовлення на довгих і середніх хвилях тускніє на фоні телебачення і FM-станцій. Якщо раніше радіо було майже єдиним і найдоступнішим джерелом інформації, то тепер телебачення займає все більш лідируючі позиції.
40 років життя віддав М.І.Стратиневський розвитку радіо і телебачення в нашій області. Ще й досі теле- і радіосигнали проходять по лініях, збудованих його бригадою.
Мабуть, для людини головне в житті - розкрити себе, знайти те, чим будеш з задоволенням займатися все своє життя. І якщо це вважати за щастя, то Миколу Івановича Стратиневського з впевненістю можна вважати щасливою людиною.