Частина 04
АЛЛО! Я ВЕДУ РЕПОРТАЖ З "КРАЇНИ СКІФІЇ"
Василь Нарижний, редактор літературно-музичних програм облрадіо, лауреат премії Ленінського комсомолу України (1979 р.)
В житті кожного, мабуть, кожного настає такий момент, коли постає питання: ким бути, що мене захоплює, до чого докласти своїх рук, сил і чи стане мій вибір змістом мого життя? Складне питання. Але краще все по порядку.
Після служби в армії і роботи на Луганському заводі імені Рудя, я поступив на стаціонарне відділення історико-філологічного факультету Луганського педінституту ім.Т.ГШевченка (сьогодні - педуніверситет).
1975 рік. Моя найперша справжня археологічна експедиція, про яку я мріяв ще з дитинства. Ми відбуваємо на побачення зі ...скіфами. Так, так, в Причорноморські степи, де свого часу осідали так звані "царські скіфи", про яких згадує в своїх працях батько історії Геродот.
Нам довелося розкопувати, як кажуть, святая святих скіфів - їх величні і завжди загадкові кургани. Стародавні хронікери сповіщають про цей войовничий народ, що скіф, мовляв, народжувався в сідлі і помирав у ньому. А потім, якщо він досить шляхетний воїн, то і ховали його у військовому спорядженні разом з улюбленим конем. В одному з курганів ми і виявили саме таке поховання, якому понад 2500 років.
Але найцікавішим, мабуть, було те, що в одному з віддалених курганів ми знайшли золото! Так, так справжнісіньке золото, а вірніше, золоті прикраси: навкруг голови жіночого черепа ми відкопали 12 золотих зайченят в сидячій позі з вухами на спинках, а розмір кожного з них сягав десь до 4-5 сантиметрів.
Я взяв одне таке золоте зайченя в долоні - і раптом відчув, як мене мимоволі охоплює якась незбагненна причетність до тієї далекої епохи, коли тут, у цих безкраїх степах, кипіло бурхливе життя. І мені захотілося хоча б ледь-ледь пролити світло істини на той час, який загубився десь в океані віків, а місточком до нього було саме оце золоте зайченя...
Так з'явилась моя перша публікація з фотографіями знахідок в обласній газеті "Молодогвардієць". Хоча до цього я вже публікував свої фотографії й різноманітні замальовки в обласних і республіканських періодичних виданнях, але ось такий серйозний репортаж, "підказаний" скіфами, я "видав" уперше...
Протягом 10 років - кожні студентські канікули, а після закінчення інституту відпустки - я проводив в подібних археологічних експедиціях в Криму, а потім з задоволенням писав про це в газетах, а згодом почав співробітничати й на обласному радіо, де зараз працюю вже 14-й рік, спершу кореспондентом редакції інформації, а нині редактором літературно-музичних програм.
Як я потрапив на радіо?
Редактор сільгосппередач Володимир Феліксович Малявський якось запропонував мені виступити з етюдами про природу в його радіопрограмі. І це виявилось для мене чимось новим в журналістиці. Я погодився. І почав періодично начитувати в радіостудії свої етюди і замальовки про природу рідного села Малоюр'ївка Лутугинського району. Все це йшло на фоні музики, що дуже мені сподобалось (адже я ще й музикант). Потім до своїх програм мене почали запрошувати інші редактори облрадіо - Анатолій Олександрович Бодрик та Іван Митрофанович Чалий. Я, звичайно, тягся до радіо, як мовлять, усім серцем. І ось одного разу Станіслав Васильович Ткаченко, який готував тоді музичні стереопередачі, запропонував мені перейти з газети до них. Він повів мене до голови телерадіокомітету Петра Сергійовича Оснача. Той запитав:
- В армії служив?
- Служив, - кажу.
Для нього, фронтовика, це було дуже важливим.
- Українською володієш?
- Так точно! - відчеканив я по-військовому.
Він посміхнувся й сказав:
- Що ж, добре, подумаємо...
Подумали - і в вересні того ж таки 1984 року мене зарахували до штату облрадіо. І, звичайно ж, я не можу не пригадати моїх перших професійних наставників, які навчили мене користуватись диктофоном, величезним магнітофоном, допомогали оволодіти всіма іншими "секретами" радіожурналістики. В першу чергу це Микола Іванович Кузнєцов, Світлана Василівна Бондарєва і Василь Григорович Трускалов. Перші 10 років ми разом досить плідно співпрацювали, готуючи до ефіру різноманітні матеріали: репортажі, інформації, замальовки, бесіди, інтерв'ю з керівниками шахт і промислових підприємств, з колгоспниками і діячами культури та спорту, з відомими людьми і з простими робітниками із заводських цехів тощо. І все це на нашій землі - землі, можна сказати, стародавніх скіфів. І сьогодні мені часом хочеться виголосити в ефір: "Алло! Цей репортаж я веду з "країни Скіфії!".
Після служби в армії і роботи на Луганському заводі імені Рудя, я поступив на стаціонарне відділення історико-філологічного факультету Луганського педінституту ім.Т.ГШевченка (сьогодні - педуніверситет).
1975 рік. Моя найперша справжня археологічна експедиція, про яку я мріяв ще з дитинства. Ми відбуваємо на побачення зі ...скіфами. Так, так, в Причорноморські степи, де свого часу осідали так звані "царські скіфи", про яких згадує в своїх працях батько історії Геродот.
Нам довелося розкопувати, як кажуть, святая святих скіфів - їх величні і завжди загадкові кургани. Стародавні хронікери сповіщають про цей войовничий народ, що скіф, мовляв, народжувався в сідлі і помирав у ньому. А потім, якщо він досить шляхетний воїн, то і ховали його у військовому спорядженні разом з улюбленим конем. В одному з курганів ми і виявили саме таке поховання, якому понад 2500 років.
Але найцікавішим, мабуть, було те, що в одному з віддалених курганів ми знайшли золото! Так, так справжнісіньке золото, а вірніше, золоті прикраси: навкруг голови жіночого черепа ми відкопали 12 золотих зайченят в сидячій позі з вухами на спинках, а розмір кожного з них сягав десь до 4-5 сантиметрів.
Я взяв одне таке золоте зайченя в долоні - і раптом відчув, як мене мимоволі охоплює якась незбагненна причетність до тієї далекої епохи, коли тут, у цих безкраїх степах, кипіло бурхливе життя. І мені захотілося хоча б ледь-ледь пролити світло істини на той час, який загубився десь в океані віків, а місточком до нього було саме оце золоте зайченя...
Так з'явилась моя перша публікація з фотографіями знахідок в обласній газеті "Молодогвардієць". Хоча до цього я вже публікував свої фотографії й різноманітні замальовки в обласних і республіканських періодичних виданнях, але ось такий серйозний репортаж, "підказаний" скіфами, я "видав" уперше...
Протягом 10 років - кожні студентські канікули, а після закінчення інституту відпустки - я проводив в подібних археологічних експедиціях в Криму, а потім з задоволенням писав про це в газетах, а згодом почав співробітничати й на обласному радіо, де зараз працюю вже 14-й рік, спершу кореспондентом редакції інформації, а нині редактором літературно-музичних програм.
Як я потрапив на радіо?
Редактор сільгосппередач Володимир Феліксович Малявський якось запропонував мені виступити з етюдами про природу в його радіопрограмі. І це виявилось для мене чимось новим в журналістиці. Я погодився. І почав періодично начитувати в радіостудії свої етюди і замальовки про природу рідного села Малоюр'ївка Лутугинського району. Все це йшло на фоні музики, що дуже мені сподобалось (адже я ще й музикант). Потім до своїх програм мене почали запрошувати інші редактори облрадіо - Анатолій Олександрович Бодрик та Іван Митрофанович Чалий. Я, звичайно, тягся до радіо, як мовлять, усім серцем. І ось одного разу Станіслав Васильович Ткаченко, який готував тоді музичні стереопередачі, запропонував мені перейти з газети до них. Він повів мене до голови телерадіокомітету Петра Сергійовича Оснача. Той запитав:
- В армії служив?
- Служив, - кажу.
Для нього, фронтовика, це було дуже важливим.
- Українською володієш?
- Так точно! - відчеканив я по-військовому.
Він посміхнувся й сказав:
- Що ж, добре, подумаємо...
Подумали - і в вересні того ж таки 1984 року мене зарахували до штату облрадіо. І, звичайно ж, я не можу не пригадати моїх перших професійних наставників, які навчили мене користуватись диктофоном, величезним магнітофоном, допомогали оволодіти всіма іншими "секретами" радіожурналістики. В першу чергу це Микола Іванович Кузнєцов, Світлана Василівна Бондарєва і Василь Григорович Трускалов. Перші 10 років ми разом досить плідно співпрацювали, готуючи до ефіру різноманітні матеріали: репортажі, інформації, замальовки, бесіди, інтерв'ю з керівниками шахт і промислових підприємств, з колгоспниками і діячами культури та спорту, з відомими людьми і з простими робітниками із заводських цехів тощо. І все це на нашій землі - землі, можна сказати, стародавніх скіфів. І сьогодні мені часом хочеться виголосити в ефір: "Алло! Цей репортаж я веду з "країни Скіфії!".