Частина 04
РАДІОНИВА ТАМАРИ БЕРЕЗОВСЬКОЇ
Михайло Поляков, ведучий Луганського обласного радіо
У відомого луганського поета Степана Бугоркова є такі непретензійні поетичні рядки:
"Было все: недостатки, удачи,
Прославляла ты дружбу и мир.
И звучали твои передачи,
Правда жизни летела в эфир".
А присвячені вони колишньому старшому редактору Луганського радіо Тамарі Миколаївні Березовській (Чувановій).
Починала вона з багатотиражки, потім працювала в обласній газеті "Прапор перемоги", згодом кореспондентом республіканської газети "Молодь України". А коли в 1966 році корпункт молодіжки по Луганській області було закрито, стало питання - куди йти? Як каже, на щастя, зустріла Нінель Іванівну Приходько, з якою була знайома ще по "Луганской правде", і та запропонувала їй роботу на радіо - старшим редактором.
Довелось освоювати дещо нову специфіку - бо газета то одне, а радіо - інша річ.
Пригадує Тамара Миколаївна своє перше відрядження на Лутугинський завод прокатних валків і конкретно до інженера О.Башлика, який як раз видав книжку про цей широко відомий не тільки на Луганщині колектив. Хвилювання, що передували цьому, згадує ще й досі.
"... Разом зі звукорежисером Василем Івановичем Раздорським завантажили громіздкий магнітофон до вантажного "газону" і поїхали. На заводі нас вже чекали, виділили кімнату, зібрали людей - автора книжки і робітників.
Стали писати. Чую, Василь Іванович гукає з сусідньої кімнати.
- Стоп!
- Що таке?
- Та плівка порвалася.
Склеїли (плівки тоді не вистачало, писали, переписували на старій).
Тільки почали писати знову, з'явились якісь шуми.
Знову "Стоп!"
- Томочка, дітонька, не хвилюйся, все буде гаразд.
Знов пишемо. Знов зупинка.
Мені вже і соромно перед людьми, я нервую, вони нервують, їм в цех на роботу вже йти треба.
Слава Богу закінчили. Повернулись в Луганськ, змонтували, переходи до авторських виступів начитала Лідія Олексіївна Вербовська. Видали в ефір. І, казали, непогано вийшло. Так я витримала перший іспит.
Скільки їх потім було таких і інших передач і не перелічиш. Висвітлювали і значущі події на Луганщині і повсякденне життя трударів.
Пригадала ветеран і будівництво комсомольських шахт, і ту допомогу, яку тодішній міністр вугільної промисловості М.М.Худосовцев надавав журналістам, і уславлених шахтарів М.Мамая, Г.Моцака, С.Воротникова, прохідника М.Бойка і ще багато-багато людей, з ким зустрічалась і спілкувалась неодноразово на журналістських шляхах-стежинах.
І з гіркотою вимовляла: "Чи думали в той час гірники Стаханова і Краснодона, що їм чи їх нащадкам доведеться відстоювати право на власну працю, пікетувати облдержадміністрацію, голодувати, зводити наметові містечка і сидіти на сходинках облради, вимагаючи: "Зарплату! Зарплату!", яку чесно заробили. Є про що замислитись багатьом можновладцям, що вугілля це не тільки хліб промисловості, а й хліб насущний тих, хто його видобуває.
Називає Тамара Миколаївна і тих, хто працював поруч: Алла Гайворонська, Михайло Зєльдін, Юрко Дронжкевич, Ігор Тимошенко. Якось періодично приходили і йшли. Дехто не витримував навантаження... 14-15 інформацій треба було видати, і щоб свіжі, оперативні, і щоб голоси учасників подій лунали, і критичні тривожні сигнали щоб були. І встигали ж все. Бо було багато помічників - робітничі і сільські кореспонденти, був дружний колектив - Іван Косенко; Сашко Шевченко, Анатолій Бодрик, Галина Шакірова, Свєта Бондарєва та інші. І технічні підрозділи: три Анатолії - Колісниченко, Виноградов, Авершин, Геннадій Ковальов. І всі були віддані справі, вболівали за роботу.
Бували і ляпаси, і за правду іноді діставалось. Пригадала: якось тодішньому першому секретареві обкому партії Володимиру Васильовичу Шевченку ( до речі, який зробив багато чого доброго і для області, і для людей її, але, як кажуть, слова з пісні не викинеш) не до вподоби прийшовся фейлетон про банні неподобства, що якось пролунав по обласному радіо. І ось при всьому активі відчитав він, як хлопчика, і нашого керівника Петра Сергійовича, і автора - Михайла Зєльдіна. А що таке "керівний разнос", то не дай Боже. Бо іноді критика, навіть на рівні бані, ой, як не до вподоби.
А найгірше, що потім постраждали не ті, хто був винен - не подавав вчасно воду, - а завідуюча, яка не раз нам сигналізувала і просила допомоги, бо вже ніякі її звернення до керівництва не допомагали. Її звільнили з роботи.
Ото так, в журналістському житті Тамари Чуванової, як на довгій ниві, було всякого. Та зберігла вона про нього добру згадку, як добром завжди згадують і Тамару Миколаївну її численні учні і друзі.
"Было все: недостатки, удачи,
Прославляла ты дружбу и мир.
И звучали твои передачи,
Правда жизни летела в эфир".
А присвячені вони колишньому старшому редактору Луганського радіо Тамарі Миколаївні Березовській (Чувановій).
Починала вона з багатотиражки, потім працювала в обласній газеті "Прапор перемоги", згодом кореспондентом республіканської газети "Молодь України". А коли в 1966 році корпункт молодіжки по Луганській області було закрито, стало питання - куди йти? Як каже, на щастя, зустріла Нінель Іванівну Приходько, з якою була знайома ще по "Луганской правде", і та запропонувала їй роботу на радіо - старшим редактором.
Довелось освоювати дещо нову специфіку - бо газета то одне, а радіо - інша річ.
Пригадує Тамара Миколаївна своє перше відрядження на Лутугинський завод прокатних валків і конкретно до інженера О.Башлика, який як раз видав книжку про цей широко відомий не тільки на Луганщині колектив. Хвилювання, що передували цьому, згадує ще й досі.
"... Разом зі звукорежисером Василем Івановичем Раздорським завантажили громіздкий магнітофон до вантажного "газону" і поїхали. На заводі нас вже чекали, виділили кімнату, зібрали людей - автора книжки і робітників.
Стали писати. Чую, Василь Іванович гукає з сусідньої кімнати.
- Стоп!
- Що таке?
- Та плівка порвалася.
Склеїли (плівки тоді не вистачало, писали, переписували на старій).
Тільки почали писати знову, з'явились якісь шуми.
Знову "Стоп!"
- Томочка, дітонька, не хвилюйся, все буде гаразд.
Знов пишемо. Знов зупинка.
Мені вже і соромно перед людьми, я нервую, вони нервують, їм в цех на роботу вже йти треба.
Слава Богу закінчили. Повернулись в Луганськ, змонтували, переходи до авторських виступів начитала Лідія Олексіївна Вербовська. Видали в ефір. І, казали, непогано вийшло. Так я витримала перший іспит.
Скільки їх потім було таких і інших передач і не перелічиш. Висвітлювали і значущі події на Луганщині і повсякденне життя трударів.
Пригадала ветеран і будівництво комсомольських шахт, і ту допомогу, яку тодішній міністр вугільної промисловості М.М.Худосовцев надавав журналістам, і уславлених шахтарів М.Мамая, Г.Моцака, С.Воротникова, прохідника М.Бойка і ще багато-багато людей, з ким зустрічалась і спілкувалась неодноразово на журналістських шляхах-стежинах.
І з гіркотою вимовляла: "Чи думали в той час гірники Стаханова і Краснодона, що їм чи їх нащадкам доведеться відстоювати право на власну працю, пікетувати облдержадміністрацію, голодувати, зводити наметові містечка і сидіти на сходинках облради, вимагаючи: "Зарплату! Зарплату!", яку чесно заробили. Є про що замислитись багатьом можновладцям, що вугілля це не тільки хліб промисловості, а й хліб насущний тих, хто його видобуває.
Називає Тамара Миколаївна і тих, хто працював поруч: Алла Гайворонська, Михайло Зєльдін, Юрко Дронжкевич, Ігор Тимошенко. Якось періодично приходили і йшли. Дехто не витримував навантаження... 14-15 інформацій треба було видати, і щоб свіжі, оперативні, і щоб голоси учасників подій лунали, і критичні тривожні сигнали щоб були. І встигали ж все. Бо було багато помічників - робітничі і сільські кореспонденти, був дружний колектив - Іван Косенко; Сашко Шевченко, Анатолій Бодрик, Галина Шакірова, Свєта Бондарєва та інші. І технічні підрозділи: три Анатолії - Колісниченко, Виноградов, Авершин, Геннадій Ковальов. І всі були віддані справі, вболівали за роботу.
Бували і ляпаси, і за правду іноді діставалось. Пригадала: якось тодішньому першому секретареві обкому партії Володимиру Васильовичу Шевченку ( до речі, який зробив багато чого доброго і для області, і для людей її, але, як кажуть, слова з пісні не викинеш) не до вподоби прийшовся фейлетон про банні неподобства, що якось пролунав по обласному радіо. І ось при всьому активі відчитав він, як хлопчика, і нашого керівника Петра Сергійовича, і автора - Михайла Зєльдіна. А що таке "керівний разнос", то не дай Боже. Бо іноді критика, навіть на рівні бані, ой, як не до вподоби.
А найгірше, що потім постраждали не ті, хто був винен - не подавав вчасно воду, - а завідуюча, яка не раз нам сигналізувала і просила допомоги, бо вже ніякі її звернення до керівництва не допомагали. Її звільнили з роботи.
Ото так, в журналістському житті Тамари Чуванової, як на довгій ниві, було всякого. Та зберігла вона про нього добру згадку, як добром завжди згадують і Тамару Миколаївну її численні учні і друзі.
