НАМ ВИПАЛА ТЕЛЕЕПОХА... (роздуми за кадром) Тетяна Дейнегіна, заслужений журналіст України, головний редактор ТВО художньо- просвітницьких програм ЛОДТРК, член Національної спілки письменників України       "Якщо є бажання "досхочу напитися Життя", даваймо відмовимося бути бідними, сумними, безпам'ятними, заборонимо душі нудьгу, невігластво чи духовне зубожіння, а рукам і серцю - лінощі. Бо ми красиві не тільки зовнішньо. Є чим пишатися кожній людині, кожному містові, району, селу, селищу, вулиці, родині", - таке моє звернення до земляків передувало першій програмі телевізійного циклу "Будьмо!" творчого об'єднання "Злагода" Луганської обласної державної телерадіокомпанії у червні 1999 року. І як неможливе без минулого й сучасного майбутнє,... так неможливе майбутнє без однокорінності: "будинок", "будувати", "буду"..."       І хоча епоха ототожнювання "народу" з "електоратом", а "політичної повії" з "провідною журналістикою" тощо унеможливлювала здійснення цього "досхочу" бодай "на мінімальному прожитковому рівні душі" пересічного громадянина, наш маленький творчий осередок єдиновірців (я, автор і ведуча цієї програми, телеоператор Олександр Пичугін, режисер телебачення Валентина Курчина, звукорежисер Ростислав Гуль та інші) вважали за необхідне протидіяти безвиході, що вже не лише де-не-де оселилася в серцях, відчували власну відповідальність за те, які наслідки залишатимуть в серцях наше кожне слово, кожний кадр, кожний звук...       Тим більше, що інтегральний напрямок або творче кредо нашого об'єднання означено вже його назвою (а на Луганському телебаченні це величне й таке родинне слово "злагода" ми почали писати й промовляти з великої літери за десять років до його просякнення у всеукраїнську підсвідомість...), бо неможливо відокремити злагоду у суспільстві чи поміж людей від злагоди із власною душею, совістю, гідністю...       Додавало сили у майже донкіхотських прагненнях розуміння того, що саме такі, нехай і зовнішньо маленькі, осередки журналістів, телевізійників, письменства тощо і сприятимуть неприборканості коренів й ствердженню нових паростків нашого родоводу. А ще - відчуття: якщо щасливі шлюби вершаться на небесах, як стверджують, то справжнє творче породичання, напевне, теж дарує Всевишня сила. Але його так легко зруйнувати вщерть, бо взаємоповага, вміння почути (не тільки чути!) голос іншого навіть без слів, взаєморозуміння й постійне прагнення бути гідним своїх єдиновірців - неабияка праця, перш за все, духовна. Саме з цього почалося Телебачення моєї Долі.   © Луганська обласна державна телерадіокомпаніяя © ОО "Луганская инициатива" 2001