: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      От, скажімо, якось послухала наші передачі, де ми вели діалоги в циклі "З глибини віків" з начальником Центрально-Донецької археологічної експедиції Національної академії наук, що базується у Перевальську, Юрієм Бровендером, вже згадувана Валентина Василівна Потерикіна. І так її зацікавила розповідь, що вона будь за що вирішила особисто доторкнутись, як кажуть, до нашої праісторії. І хоча вона не фахівець з археології - викладач Донбаського гірничо-металургійного інституту, - погодилась стати кухаркою, аби спілкуватися з багатьма учасниками цього польового семінару. Брала вона й активну участь у запровадженому багато в чому зусиллями Ю.Бровендера фестивалі "Великий степ-2000", де разом з іншими митцями, літераторами знайомила учасників зі своїми самобутніми "полотняними піснями".
      А хіба можна не захопитись духовним подвижництвом Ганни Олександрівни Подвисоцької - ветерана українського музично-драматичного театру, яка добре знала видатного українського поета-лірика Володимира Сосюру і чиї спогади про нього лунали і на нашому, і на Харківському державному радіо. Не один рік ця вже досить літня жінка збирала матеріали про діяльність комсомольського підпілля в Луганську в роки Вітчизняної війни, частка яких передавалась по радіо.
      Багато цікавого і корисного в пошуку тем дає і листування з постійними слухачами К.Павліковою з Сєвєродонецька, М.Іванченко з Нового Айдару і багатьма іншими.
      - Знаєте, - говорить Валентина Василівна Кушніренко, - спілкуючись зі своїми авторами, з героями наших передач, прийшла до остаточного висновку - нема і не може бути духовної провінції чи столиці. Все залежить від людей. А наш край - це особлива культура, в якій тісно переплелися і скіфська, і слов'янська давнина, і набуте прийдешніми за ними поколіннями тих, хто жив і працював тут, хто зараз продовжує справу батьків і дідів. І дуже важливо, щоб зерна вічних істин добра, взаємності, злагоди, закладених ними, проростали знов і знов і давали змогу поступово змінювати емоційний фон на більш позитивний. А що воно так і буде, свідчать і листи людей Луганщини.
      От що написав Віктор Іванович Блохін з селища Білокуракине.
      "Ваші прості й проникливі передачі допомагають нам виживати в цей скрутний час. Послухаєш Вас і здається, що всі біди й негаразди пройдуть, і віримо в кращі часи".
      Додати до цього, як кажуть, нічого, та й, мабуть, не треба.