: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

НА ХВИЛЯХ ЖИТТЯ

Світлана Лебединець, студентка Східноукраїнського національного університету

      "Стій!" - наказує політрук своєму водію. Мотоцикл завертає на узбіччя і зупиняється. Рядовий Анатолій Єщенко дістає саморобний приймач, надягає навушники, шукає потрібну хвилю. Надходить ефірний час повідомлення від Радянського Інформбюро. 218-а мотострілкова дивізія брала участь у звільненні Кавказу. Анатолій виконував обов'язки зв'язкового між штабом і ротами.
      Після закінчення Луганської середньої школи № 3 Анатолій був призваний до армії, а звідти в незнане майбутнє забрала його війна. Напружена битва з ворогом перекреслила всі парубочі надії, мрії і сподівання. З дитинства він захоплювався радіосправою. Займався у гуртку радіолюбителів на вулиці Поштовій, де вивчав радіотехніку, азбуку Морзе. Щомісяця отримував поштою журнали "Радіо", "Радіофронт" і з товаришами майстрував короткохвильові приймачі...
      Але все це стало непотрібним, коли разом з дивізією Анатолій потрапив на Кавказ. Через поганий зв'язок сюди рідко надходили новини з інших фронтів. Ось де набуті знання стали в нагоді! Анатолій із деталей розбитої німецької радіостанції склав приймач, і тепер, зібравши батальйон на обід, політрук розповідав солдатам останні новини від Інформбюро.
      До кінця війни ще було далеко. Солдата-визволителя ще чекали Донбас, Вінниччина, а далі - Польща, Берлін... Чекали і нагороди: орден Вітчизняної війни, медалі "За боевые заслуги", "За оборону Кавказа", "За освобождение Варшавы, "За взятие Берлина" і "За победу над Германией".
      До Луганська Анатолій Тимофійович повернувся на початку 47-го. Влаштувався на роботу черговим техніком апаратної в радіовузлі на вулиці Карла Маркса, обслуговував потужні підсилювачі, через які здійснювалось союзне та українське радіомовлення на область. Він і його однодумці, що збирались в радіоклубі, організували колективну радіостанцію. Улюблена справа допомогла знайти Анатолію Тимофійовичу своє місце в житті, своє покликання.
      У 1960 році він починає працювати інженером-інструктором у Ворошиловградському телецентрі, і радіоефір назавжди оволодів ним. Зв'язківці проектно-конструкторського відділу, де працював Анатолій Тимофійович Єщенко, будували радіорелейну лінію Ворошиловград- Донецьк. Придбали нове обладнання і ставили проміжні станції. Багато посад займав Анатолій Тимофійович, а пішов на заслужений відпочинок заступником начальника телецентру, але відпочивати не зміг - робота покликала назад. Ще багато років працював в антенно-щогловій групі начальником лабораторії, електромонтером.
      Зараз Анатолію Тимофійовичу йде 78-й рік, та він на шляху до своєї заповітної мрії - вийти в ефір на коротких хвилях і поспілкуватись з радіоаматорами США, Канади, Німеччини. Вже отриманий дозвіл на радіопередавач, де вказані частоти радіопростору, на яких можна спілкуватись за допомогою азбуки Морзе і радіотелефону. Про що буде йти мова в ефірі? Радіоаматори багато не розмовляють - який стан апаратури, антени, яка чутність...
      І, звичайно, привітання: "Будьмо здорові і щасливі!"