: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ

Віра Овчаренко-Івко, режисер обласного державного радіо

      Шлях мій до роботи на Луганському обласному радіо був довгим і непростим. Народилася я в старовинному селі Городище, що на Біловодщині. Це велике село, де протікає Деркул і де стояла наша хата біля великого лиману. Там завжди росла свіжа зелена трава. Туди я і ганяла пасти теля і купалася з подружками в чудовій річці, яка, на жаль, стала зараз невеликим струмком.
      Нас з сестрою виховувала одна мати. Батько загинув у Вітчизняну десь під Запоріжжям. Як пам'ять про нього залишився невеличкий солдатський лист-трикутник, де він писав мамі: "Дорога моя Ганнуся, вже недовго доведеться терпіти. Скоро війна закінчиться, і настане хороше спокійне життя. Буде у нас хліб і до хліба, і діти наші вивчаться... А свою рідну Україну ми не віддамо ворогові".
      Перечитую і думаю: "Боже мій, а щоб він сказав зараз?!".
      Тут у Городищі і пройшли мої дитячі і юнацькі роки. Коли була маленькою, то ні електросвітла, ані радіо в селі не було. Воно з'явилось, коли вже підросли.
      Радіо було моїм вчителем, моїм університетом, моїм порадником, моєю радістю. Тим більше, що я з самого першого класу стала активною учасницею самодіяльності, і жодна подія в селі не проходила без моєї участі.
      В шістнадцять років вирішила я їхати в Луганськ. Що і зробила. З трьома карбованцями в кишені і пляшкою молока на дорогу я приїхали сюди, до родичів. Поступила на завод імені Пархоменка, освоїла професію кранівниці у збирально-зварювальному цеху, а вечорами бігла до заводського Палацу культури в драмгурток. Керували ним чудові люди, прекрасні педагоги - Г.У.Кривозубов, Г.М.Ковальова, Т.Г.Терниченко. З цього гуртка вийшли у велике мистецтво народний артист України Володимир Калашников і заслужений артист України Дмитро Вітченко.
      Моє театральне аматорство докорінно вплинуло і на моє життя. Закінчивши заочно Московський народний університет культури і мистецтв у 1958 році, я майже тринадцять років пропрацювала в професійних ансамблях як актриса розмовного жанру і ведуча, об'їздила з ними весь Радянський Союз.
      А коли на початку 70-х у мене народилась дочка, я залишила сцену і стала працювати на Луганському радіо, спочатку як ведуча літературних передач, а згодом, коли виникла потреба, - як режисер.
      І майже чверть віку працювала, як-то кажуть, на совість, за покликом серця. І без перебільшення збагачувалась духовно, бо самий великий дарунок, який нам посилає життя, - це цікаві, щирі люди.
      Це А.К.Захарова, А.В.Бондаренко, А.В.Антонов і М.В.Новохацька, на жаль, вже померлі, і А.М.Пащенко, і Б.В.Авдієвська, і багато-багато інших. Всім їм велике спасибі.