: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ВІХИ ЩАСТЯ МИКОЛИ СТРАТИНЕВСЬКОГО

Світлана Сугак, студентка Східноукраїнського національного університету

      1946-й. Перший післявоєнний рік. Саме тоді Микола Стратиневський закінчив школу-семирічку і пішов працювати на завод ім. Жовтневої революції в механоскладальний цех розмітником: треба було допомогти сім'ї. Та ніколи не забував про своє (ще років з 11) захоплення радіотехнікою. Свій перший ламповий радіоприймач він змайстрував, коли йому було 14 років. Ще під час шкільного навчання дізнався, що в Луганську є радіоклуб. Почав відвідувати його, а згодом став постійним членом. А коли виповнилося 18, військкомат дав йому відстрочку від призову до армії, його направили в той самий радіоклуб на курси військових радистів.
      І другу свою професію він обрав, що називається, за захопленням - на Луганському радіовузлі. Серйозний директор довго розповідав йому, яка це відповідальність - робота по забезпеченню якісного мовлення. А коли в 1956 відкрився телецентр в Донецьку, увагу допитливого Миколи привернуло до себе телебачення.
      - Разом з головним інженером Леонідом Мрозовським були ентузіастами в цій справі, - пригадує Микола Іванович. - Придбали спеціальне устаткування і почали в Луганську ретранслювати Донецьке телебачення.
      В будь-яку погоду щовечора Микола Стратиневський прямував до радіоклубу подивитись телевізор. Людей збиралось чимало. Сиділи тихенько, притулившись один до одного і затаївши подих дивились на "диво". Трансляції були неякісні - підскакувало зображення, хрипів і зривався звук. Та для них це було не головне. Притягував до себе блакитний екран.
      На черзі стояло питання про будівництво телецентру у Луганську. Коли в 57 Микола Іванович після курсів підвищення кваліфікації повернувся з Києва до рідного міста, тут вже встановлювали перші секції телерадіовежі, будували приміщення телецентру. Пішов працювати на телецентр в лабораторію, яку очолював Ернест Ілліч Гуткін. Разом з колегами займався монтажем, налагодженням приладів для забезпечення якісного виходу програм в ефір. І хоча офіційно днем народження Луганського ТБ вважається 2 липня, для Миколи Івановича і багатьох його товаришів ця дата 1 травня, коли вони видали першу пробну технічну передачу, яка, звичайно, не афішувалась. Пройшла вона, як кажуть, гладесенько-рівнесенько. Ще б пак! Скільки зусиль було вкладено, не зважаючи ні на час, ні на обставини. Встановили антену, настроювали обладнання і прилади. Потім було ще два місяці наполегливої праці, доки в ефірі не пролунало, а потім стало звичним: "Працює Луганська студія телебачення".
      Як тільки робота центру увійшла в нормальне русло, Микола Іванович переключився на створення радіорелейних мереж. З його участю їх було збудовано 7. Праця ця нелегка - займає кілька місяців і небезпечна, пов'язана з підвищеним опромінюванням.
      Пригадуючи будівництво першої такої лінії "Луганськ-Донецьк", Микола Іванович і досі розповідає про нього з якоюсь внутрішньою напругою.