: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

СІМЕЙНА СПРАВА ПОДРУЖЖЯ ТЕСТЕШНИКОВИХ

      Відомо, коли серце до роботи лежить, то й виконувати її легше. І дуже добре, коли знаходиш бажану справу ще на початку самостійного життя. Саме так склалося у Наталії Василівни Тестешникової. В 1971 році сімнадцятирічна Наталка з Молодогвардійська приїхала до родичів у древній Псков. Дядько її працював начальником радіоцеху. Він і запропонував племінниці спробувати себе в цій справі, і вона стала черговим техніком. Дівчині одразу ж так сподобалась ця робота, що вона вирішила не випробовувати долю, хоч до того хотіла поїхати до Тольятті на ВАЗ.
      Робота ладилась, однак тягло в рідні краї. І от під час своєї першої відпустки, яку проводила, звичайно, в Донбасі, Наташа заради цікавості зайшла на Луганське радіо. А може, й не тільки з цікавості. Отож, коли їй запропонували тут роботу оператора магнітного запису, вона без вагань дала згоду - і вже з осені 1972-го почала працювати на новому місці, яке й стало для неї постійним.
      - Все мені тут було цікаво і, водночас, трохи боязко, - згадує Наталія Василівна. - Я так боялась допустити якусь похибку в записі, а надто, коли той запис був особливо відповідальним. Мабуть, від страху і найскладніші основи монтажу опанувала всього за один тиждень.
      Мене цікавило все, що було пов'язаним з роботою на радіо, хотілось навчитись всьому. Особливо подобалось, що ця робота опосередкована спілкуванням з цікавими людьми різних професій - акторами, письменниками, кореспондентами, дикторами, знатними шахтарями. Всі вони були справжніми особистостями, спілкування з якими збагачувало мене, розширювало мій світогляд.
      За непоказною, на перший погляд, зовнішнішністю Наталії Василівни прихована щира, добра, приваблива жіночість. Вона завжди посміхається людям, мабуть, саме за те її так люблять у колективі. А що вже досконало володіє своєю справою - і говорити зайве. До речі, саме за свою вдатність вона отримала високе звання - "Майстер золоті руки". В особистій справі Наталії Василівни чимало подяк. Були в неї і учні, яких вона навчила проводити запис, монтувати і оформляти передачі не гірше, ніж це робить сама.
      - Ми спочатку працювали на Ленінській (де раніше був радіобудинок),там були обмежені робочі площі, тому працювати було не дуже зручно, - розповідає Наталія. - Коли ж переїхали на Демьохіна, 25, кожен оператор одержав свою кімнату. Так я стала, як кажуть, господинею цілої апаратної.
      І якою б не була передача технічно складною - з "підкладками", відступами, або й звичайна, чисто голосова, Наталія Василівна завжди виконує свою роботу з однаковою ретельністю і високою якістю. Бо це справа її рук і серця.
      А ще Наталія щаслива тим, що завжди поруч з нею є надійна людина - її чоловік.