: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

РОКИ І ДІЛА ІНЖЕНЕРА ВАСИЛЬЧЕВА

Інна Курлищук, студентка Східноукраїнського національного університету

      Новенька ПТС (пересувна телестанція) Луганського телецентру непривітним осіннім ранком вирушила до Краснодона. Бригада під керівництвом Геннадія Івановича Васильчева направлялася на відкриття меморіалу на місці страти молодогвардійців у роки Вітчизняної війни. Краплі дощу тоненькими струмочками збігали по лобовому склу. Лише зрідка похмуре небо пронизували скупі промені сонця. Та працівники ПТС, здавалося, нічого цього не помічали. Всі думки їх були вже там, де на них чекала відповідальна робота...
      ... Монтували відзнятий репортаж довго й важко. І хоч погода не завадила зйомкам, і ніби все головне було зафіксовано в кадрах: і сумні люди, й пониклі квіти, і холодний граніт. Та не вистачало у всьому цьому, як мовиться, "живої душі". А без неї здавати роботу не можна. Це було правилом Васильчева.
      Вже вкотре у апаратній відеозапису "проганяли" плівку. Відкладали і знову поверталися до неї. Геннадій Іванович замислився. І раптом в пам'яті його попливли очі... сумні, глибокі, сповнені невимовного болю і туги. "Це саме те, чого не вистачало сюжету!" - зрадів він, вмить пригадавши обличчя жінки, яке вразило його під час зйомки. Кинулися шукати... Знайшли. Тендітна жіночка притискала до грудей величезний букет айстр, її виразні, повні сліз очі сумно дивилися прямо в камеру... І репортаж ожив.
      Його "перегнали" до Києва, до Москви. Там, незважаючи на споконвічну економію ефірного часу, репортаж не "урізали" - сподобався. В той вересневий день 1982 року 5 телевізійних хвилин розбудили в серцях багатьох телеглядачів вже майже забуті почуття.
      Сьогодні в Луганському обласному телевізійному радіопередавальному центрі Геннадій Іванович Васильчев відчуває себе старожилом. Минуло понад тридцять років відтоді, як він, ще "зелений" студент, вперше прийшов на практику на УКХ-передавачі. Всі ці роки Геннадій Петрович віддав телебаченню і радіомовленню.
      Його професія - радист. І це в нього, як кажуть в народі, на роду написано. Бо й батьки були людьми цієї професії: мати - радисткою, а батько - начальником зв'язку дивізії, пройшли вони фронти Великої Вітчизняної. І назвали його Геннадієм на честь радиста - батькового друга, який загинув під час форсування річки Буг.
      Потяг до радіосправи з'явився у Геннадія ще в школі. Разом з однокласниками зібрали радіприймач і таємно від батьків "хуліганили" на середніх хвилях. Тоді, як і сьогодні, виходити в ефір без спеціального дозволу було заборонено. Тому, коли мати дізналася про радіоаматорську витівку сина, - ох, і дісталося ж йому "на горіхи!" Проте від радіосправи не відвернувся.
      Щоб працювати за вибраним фахом, Геннадій закінчив Харківський електротехнікум зв'язку. Його дипломну роботу "Короткохвильова зв'язкова радіостанція" ще й сьогодні ставлять у приклад студентам. А виготовлена за її розрахунками Геннадієм та його однокурсником Володимиром Соломком радіостанція і досі функціонує в електротехнікумі. Не одне покоління студентів зробило тут перші професійні кроки.