: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ТЕ, ЩО ПАМ'ЯТАЮ І ЛЮБЛЮ...

Леонід Гончаров, перший телеоператор Луганського телебачення, "Відмінник телебачення СРСР".

      Ще під час навчання в Київському інституті кіноінженерів (1946-1951 рр.) і потім, крокуючи Радянською вулицею Луганська наприкінці 1957 року, спостерігаючи, як поступово все вище й вище підіймається телевежа, не думав і не гадав, що телебачення стане моєю долею.
      І от якось наприкінці травня 1958 року мене запросила на зустріч Нінель Антонівна Приходько. На той час вона працювала головою радіокомітету. Ми були знайомі раніше, ще по системі кінофікації і культури: Нінель Антонівна працювала керівником відділу радіоінформації, в ті ж роки і кінофікація, де я працював, входила до складу управління культури. Коли я переступив поріг кабінету голови радіокомітету, там, крім Нінель Антонівни, були Микола Іванович Жданов, щойно призначений директором Луганської студії ТБ, і представник республіканського Держрадіотелекомітету (тоді він ще називався саме так).
      Розмова була недовгою. Мені запропонували посаду телеоператора створюваної студії як спеціалістові кіногалузі. Ніяких сумнівів (погоджуватись чи ні) у мене не було: адже це було нове, цікаве, перспективне. Я лише висловив припущення, що мене так раптом не відпустять з конструкторського бюро заводу ім.Пархоменка, де я в той час працював. Та мене заспокоїли: є лист міськкому партії до директора заводу про прискорення мого переводу.
      6 червня 1958 року я вперше прийшов на Демьохіна, 25. Тут я зустрівся з майбутніми колегами, з якими випало потім працювати 30 років. Це були: Микола Іванович Жданов - директор, Геннадій Станіславович Довнар - головний редактор, Віктор Порфирович Коваленко - художник, Людмила Сергіївна Ромашкевич - диктор, Василь Іванович Раздорський - звукорежисер.
      З часом колег по роботі стало більше. Прийшли працювати режисер Володимир Володимирович Яворський, головний режисер Аркадій Борисович Косинський, що прибув до нас з Київської телестудії, монтажниця плівки Олександра Степура, кіномеханік Олександр Шевердін та інші. А згодом у колектив влилися мікрофонний оператор Федір Семенов, помічник режисера, який пізніше став одним з провідних кінооператорів, Валерій Вершин.
      Ми, як кажуть, усі гуртом обговорювали, якою бути першій передачі. Нінель Антонівна з Людмилою Ромашкевич вирішували, в якому вбранні наш диктор вийде в ефір. Ми гадали, якою буде наша заставка-марка новонародженого ТЦ. Художник Віктор Коваленко запропонував кілька варіантів. Сперечалися довго й зупинились на такому: Будинок техніки, за ним телевежа, від вершини якої розходяться радіохвилі. Макет вежі був майстерно виготовлений нашим столярем-декоратором Іваном Воловиком, якого ми шанобливо величали Петровичем, бо він був старшим від усіх за віком. Хвилі В.Коваленко намалював на скляному диску, який, обертаючись, створював ефект живої радіохвилі. Цією заставкою ми користувались досить довго, відзнявши її на кіноплівку.