: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

ДУША КОЛЕКТИВУ

Володимир Малявський, старший редактор обласного радіо.

      Анатолія Михайловича Пащенка по праву вважають одним з фундаторів Луганського обласного радіо. Колишній фронтовик, який має майже півтора десятка нагород, колишній артист Луганського українського музично-драматичного театру, що талановито втілював образи своїх сценічних героїв, він більшу частину свого життя віддав радіожурналістиці і, зокрема, музичному мовленню. А ще був він і першим радіоказкарем. Дітлахи тієї пори і дорослі часто згадують "Дідуся Бай-бай".
      Це тільки на перший погляд здається, ніби редактор музичних передач - це так собі... музика, чудові мелодії, суцільне задовлення. Але перш за все - це важка, непомітна і дуже відповідальна чорнова робота.
      Пригадав Анатолій Михайлович такий епізод. Було це десь наприкінці 50-х. Підготували якось концерт грузинської пісні. Видали в ефір. Не минуло й півгодини - підлітає на Ленінську (радіокомітет тоді там був ) машина з людьми в цивільному. Що таке? Мене викликають на "килим".
      - Ви що там пісні про Берію даєте?
      - Якого Берію? - питаю спантеличенно.
      - Покажіть матеріал.
      Подаю - залітований, підписаний цензорами.
      - Тепер плівку поставте.
      А вони з собою якогось грузина привезли. Прослухав він пісню, вже не пам'ятаю, яку саме. А в ній приспів був приблизно такий: "Ла-ла-берія, ла-ла-берія..." Грузин і каже: "Эта нэт, эта про любов, дружба и цветы".
      Ну, це так, один з курйозів. Але приємного було більше.
      Народився Анатолій Михайлович у невеличкому містечку Павлович. До речі, воно згадується в "Чорній раді" у Куліша, у Старицького в "Богдані Хмельницькому". Це містечко на Житомирщині було 19-м полком козацького війська Богдана Хмельницькогою. В тій церкві, де колись вінчали Богдана, охрестили і Анатолія Михайловича. Як він з посмішкою пригадує: "Вдачно так склалося. Оце мені і допомагало. І навіть коли в німецькому концтаборі був, ті згадки про красу рідного села неодноразово виручали в скрутні часи і дні. А ще природнє почуття гумору, бо без нього важко людині".
      На запитання, скільки ж він років у журналістиці, у відповідь - знов посмішка.
      - Що таке роки? Пригадуєте арабське прислів'я: "Час до сорока йде дуже повільно, а після сорока котиться, наче з гори". Я можу лише сказати словами Маяковського: "Мне и рубля не накопили строчки". Так і мені, але, як співає Кікабідзе - "Мои года, мое богатство". А ще моє головне багатство - то моя донька.
      Головне - не роки, - задумливо веде далі Анатолій Михайлович.- Головне - настрій, з яким ішов на роботу. А коли хочеться йти - значить, ти знайшов себе. Це те, що тобі потрібно... А скільки ж таких, що тягнуть лямку.
      На запитання, що б він побажав молодим журналістам, зокрема, працівникам радіо, А.Пащенко відповідає: