Спасибі радіодому!
Туманною, теплою весною шістдесят п'ятого я, молодий випускник, приїхав з Києва за призначенням у Луганськ, не знаючи, що життя на багато десятиріч подарує мені це місто, багатьох цікавих людей і багато друзів.
Сталося так, що до цього приїзду у мене вже був певний досвід співпраці з різними друкованими виданнями і редакціями радіо, але з Луганським радіо наша співпраця набула іншої спрямованості. Мені пощастило: десь вже на початку моєї роботи на луганській землі я став відвідувати літературне об'єднання, яке допомагало професійно змужніти таким початківцям, як Микола Малахута, Іван Низовий, Іван Чалий, Юлія Ільїна, Олександр Лебединський, і багатьом іншим.
Радіо дбайливо підтримувало літературне об'єднання. Наші старші товариші - визнані письменники Тарас Михайлович Рибас, Федір Григорович Вольний, Микита Антонович Чернявський, Степан Степанович Бугорков, Ольга Францівна Холошенко уважно вичитували наші перші оповідання, вірші, перш ніж дати їм своє "добро", і тоді, щасливі, ми бігали "на радіо".
"Я узнаю друзей по голосам" напише трохи згодом наш талановитий товариш поет Олександр Лебединський. І дійсно, ми радісно прислухалися до літературних передач Луганського радіо, пізнаючи своїх товаришів по літоб'єднанню.
Кінець 60-х і 70-і роки - то "ера" Владислава Титова в Донбасі. Уривки з повісті "Всем смертям назло", нові оповідання, уривки з творів, які ще були в роботі, - все це знаходило радий прийом в Луганському радіодомі і постійно зустрічало зацікавлений, теплий відгук радіослухачів нашої області.
Чарівність легендарної, мужньої особистості Владислава Титова накладала відбиток на його виступи в ефірі. Голос його западав у душу, в ньому не було поважного, нещирого артистизму, він читав свої сторінки перед мікрофоном, наче розповідаючи вистраждану історію свого життя вірному другові. І , може, саме тому такими щирими були його виступи, яких чекали всі.
Впевнений: хто хоча б раз слухав його виступи по радіо, пам'ятатиме їх завжди.
Радіодім став дійсно "своїм" для багатьох з нас. Тут завжди нас очікувала професійна і просто людяна увага Івана Петровича Косенка, Анатолія Олександровича Бодрика, Олександра Адрійовича Шевченка, пізніше Івана Митрофановича Чалого, Галини Іванівни Піскун і їх колег.
Для мене протягом вже більш тридцяти років радіостудія обласного радіо і скромні кабінети його працівників стали частиною домівки, куди я завжди йду з радістю. Так вже сталося, що всі події мого життя впродовж багатьох років - праця в чудовому високопрофесійному колективі НДІ, навчання в аспірантурі, захист дисертації, захоплення соціологією, викладацька робота в Східноукраїнському національному університеті, знайомство і дружба з багатьма чудовими людьми в передачах обласного радіо, багато з яких пощастило готувати мені, - пов'язані саме з ними.
Пізніше я брав участь в окремих передачах обласного телебачення, і теж опинився в колі таких привітних професіоналів, як Олександр Вихров, Людмила Медведєва, Тетяна Дейнегіна та інших членів багаточисленного колективу, який готує і випускає чимало цікавих передач різних рубрик.
Кажуть, випадок - знак Божий. Тепер, коли багато студентів нашого факультету все впевненіше беруть участь в передачах обласного радіо й телебачення, а мені пощастило працювати на такому без перебільшення цікавому факультеті, де представлено стільки нестандартних спеціальностей, я намагаюсь, читаючи лекції студентам-журналістам, підкреслити одну з головних думок: радіо й телебачення мають щасливу можливість показувати й розповідати про багатьох цікавих людей і події, якими багате наше життя. Люди завжди "розкриються", поділяться найпотаємнішим з тим журналістом, у якому відчують розумну, уважну, душевну, товариську особистість. А нею, як і журналістом, неможливо стати в один якийсь момент. Становлення такої особистості триває протягом усього життя.
Спасибі радіодому за більш ніж тридцять років такої пам'ятної для мене співпраці!
Туманною, теплою весною шістдесят п'ятого я, молодий випускник, приїхав з Києва за призначенням у Луганськ, не знаючи, що життя на багато десятиріч подарує мені це місто, багатьох цікавих людей і багато друзів.
Сталося так, що до цього приїзду у мене вже був певний досвід співпраці з різними друкованими виданнями і редакціями радіо, але з Луганським радіо наша співпраця набула іншої спрямованості. Мені пощастило: десь вже на початку моєї роботи на луганській землі я став відвідувати літературне об'єднання, яке допомагало професійно змужніти таким початківцям, як Микола Малахута, Іван Низовий, Іван Чалий, Юлія Ільїна, Олександр Лебединський, і багатьом іншим.
Радіо дбайливо підтримувало літературне об'єднання. Наші старші товариші - визнані письменники Тарас Михайлович Рибас, Федір Григорович Вольний, Микита Антонович Чернявський, Степан Степанович Бугорков, Ольга Францівна Холошенко уважно вичитували наші перші оповідання, вірші, перш ніж дати їм своє "добро", і тоді, щасливі, ми бігали "на радіо".
"Я узнаю друзей по голосам" напише трохи згодом наш талановитий товариш поет Олександр Лебединський. І дійсно, ми радісно прислухалися до літературних передач Луганського радіо, пізнаючи своїх товаришів по літоб'єднанню.
Кінець 60-х і 70-і роки - то "ера" Владислава Титова в Донбасі. Уривки з повісті "Всем смертям назло", нові оповідання, уривки з творів, які ще були в роботі, - все це знаходило радий прийом в Луганському радіодомі і постійно зустрічало зацікавлений, теплий відгук радіослухачів нашої області.
Чарівність легендарної, мужньої особистості Владислава Титова накладала відбиток на його виступи в ефірі. Голос його западав у душу, в ньому не було поважного, нещирого артистизму, він читав свої сторінки перед мікрофоном, наче розповідаючи вистраждану історію свого життя вірному другові. І , може, саме тому такими щирими були його виступи, яких чекали всі.
Впевнений: хто хоча б раз слухав його виступи по радіо, пам'ятатиме їх завжди.
Радіодім став дійсно "своїм" для багатьох з нас. Тут завжди нас очікувала професійна і просто людяна увага Івана Петровича Косенка, Анатолія Олександровича Бодрика, Олександра Адрійовича Шевченка, пізніше Івана Митрофановича Чалого, Галини Іванівни Піскун і їх колег.
Для мене протягом вже більш тридцяти років радіостудія обласного радіо і скромні кабінети його працівників стали частиною домівки, куди я завжди йду з радістю. Так вже сталося, що всі події мого життя впродовж багатьох років - праця в чудовому високопрофесійному колективі НДІ, навчання в аспірантурі, захист дисертації, захоплення соціологією, викладацька робота в Східноукраїнському національному університеті, знайомство і дружба з багатьма чудовими людьми в передачах обласного радіо, багато з яких пощастило готувати мені, - пов'язані саме з ними.
Пізніше я брав участь в окремих передачах обласного телебачення, і теж опинився в колі таких привітних професіоналів, як Олександр Вихров, Людмила Медведєва, Тетяна Дейнегіна та інших членів багаточисленного колективу, який готує і випускає чимало цікавих передач різних рубрик.
Кажуть, випадок - знак Божий. Тепер, коли багато студентів нашого факультету все впевненіше беруть участь в передачах обласного радіо й телебачення, а мені пощастило працювати на такому без перебільшення цікавому факультеті, де представлено стільки нестандартних спеціальностей, я намагаюсь, читаючи лекції студентам-журналістам, підкреслити одну з головних думок: радіо й телебачення мають щасливу можливість показувати й розповідати про багатьох цікавих людей і події, якими багате наше життя. Люди завжди "розкриються", поділяться найпотаємнішим з тим журналістом, у якому відчують розумну, уважну, душевну, товариську особистість. А нею, як і журналістом, неможливо стати в один якийсь момент. Становлення такої особистості триває протягом усього життя.
Спасибі радіодому за більш ніж тридцять років такої пам'ятної для мене співпраці!