Частина 05
РАДІО, РАДІО, РАДІО...
Михайло Пєсєнко, старший редактор обласного радіо, письменник
Так починалось, що в далекому 1946 році я біг по розбитих гусеницями танків вулицях села Новосьолки до літнього сусіди. Він начіплював мені на голову дужку радіотелефонів і, затамувавши подих, через потріскування атмосферних розрядів в тиші прибережжя Західного Бугу неймовірно чітко далекий чоловічий голос вимовляв: "Ту Варшава! Годзіна дзесьонта, піндзесьонць!". Тобто - це Варшава, десята година п'ятдесят хвилин!
Так продовжувалось, що не за один день упрошувань я на свою радість повів рідну бабусю Марію Матвіївну (пошли їй, Боже, за добро і ласку Царство Небесне) з оклунком картоплі у сільську крамницю виміняти детекторний радіоприймач, щоб вже без сусіда слухати таке чудове і таке загадкове радіо, але ж бабця боялась, що в натягнутий поміж високими осокорами дріт антени "битиме грім" та накоїть біди, і сховала радіоприймач у скриню.
Так було, що під час навчання в технікумі у Львові щоночі після завершення офіційного мовлення по радіомережі технікумівського гуртожитку залунали жартівливі неофіційні "випуски" з піснями для більш як тисячної аудиторії його мешканців, та після аналізу, що ці нічні спроби радіообслуговування чують мешканці-львів'яни і в прилеглих будинках, "радіорубку" прийшлося перекваліфікувати у звичайний електрофон для побуту і використовувати за прямим призначенням.
Так сталося, що під час служби в армії в Ахалцихе, в Грузії, мені, радіозв'язківцю батареї 76-міліметрових гірських гармат, доручили військову радіостанцію "Р-105", і я тішився і гасав з нею в БТРі під час навчальних боїв аж до кінця служби.
Ще одним з "телерадіоторкань" долі була робота у відділі радіотоварів оптової бази "Укркультторг", так би мовити посередником між виробниками телерадіоапаратури, постачальниками радіопередач і радіослухачами.Багаторічне постачання для області гучномовців "Донбас", радіоприймачів "Селга" і "ВЕФ", "Меридіан" і "Альпініст", "Океан" і "Вега", радіол "Рапсодія", "Вега", "Мелодія" і "Романтика", телевізорів "Рубін", "Чайка", "Темп", "Електрон", "Славутич", "Берізка", "Горизонт", "Рекорд", "Волхов", "Шиляліс", "Таурас", вивчення технічних характеристик, якості, попиту, формування замовлень, договори, контракти з представниками заводів-виробників, контейнерні і повагонні відвантаження...
Іншими словами, якщо радіо і телевізійні фахівці забезпечували своєю "продукцією" ефір, то ми зі своєю командою забезпечували і поширювали фронт прийому цього "ефіру" населенням!
І хто б знав, що цей фронт "отримання" теле- і радіохвиль на місцях я забезпечував у перспективі і для себе, бо радійним торканням долі на цьому не судилося завершитись, і коли мене запросили очолити в Держтелерадіокомпанії редакцію інформаційно-розважальних програм обласного радіо, після такої попередньої у житті підготовки я без довгих вагань і навіть з радістю взявся за цю роботу.
Слід згадати, що з початку 70-х років готуючи до ефіру добірки віршів по "письменницькій" лінії, я (з ким близько, а з ким "капелюхово") мав добрі стосунки з такими видатними майстрами радіо, як письменники О.Ф.Холошенко і І.М.Чалий, спілкувався з відомими, більшість з яких працюють поруч і зараз, радіожурналістами, такими, як А.О.Бодрик, І.П.Косенко, О.М.Кошак, О.Ф.Коваленко, М.І.Кузнєцов, В.Ф.Малявський, В.В.Межинський, В.С.Нарижний, Г.І.Піскун, В.О.Савченко, В.Г.Трускалов.
Окремим проміжком, своєрідним маяком багато років світила в радіоефірі улюблениця радіослухачів, нині заслужений журналіст України С.В.Бондарєва, напрочуд енергійна і невгамовна, гідними послідовниками якої в радіосьогоденні в певній мірі стали відносно молоді А.М.Копанєва, О.М.Гречаник, А.С.Шульга, В.Д.Федоровська, В.О.Чередниченко.
Доведено життям, що інколи дилетанти знаходять вихід у складних обставинах або роблять сенсаційні відкриття, скажімо, у науці швидше і якісніше, ніж професіонали та знавці.
На поміч мені прийшли оператори магнітного запису і студійні магнітофони. Шляхом все нових і нових пошуків експрес-випуски редакції наповнилися фейєрверками свіжих, не завжди професійних, як у тої ж С.В.Бондарєвої, "голосів": від юних "піонерок" - дівчат з лялькового театру та студентів - до сталих майстрів-акторів та "пішли" в ефір не нудними монотонними монологами, а весело, різнобарвно і з вдалим яскравим музичним вирішенням.
Оператори, спочатку тільки Л.М.Бойкова, а потім ще приєдналися Т.М.Пеньєвська, І.О.Босенко, Н.В.Тестешникова, - швидко, професійно і якісно робили і все більш ініціативно і винахідливо продовжують свою справу і зараз.
Щосуботи з ведучими Л.М.Бойковою і Ю.М.Казаковим в ефір полинули мінірадіоспектаклі з рясними і жартівливими обмінами думками фермера Ніни Іванівни (професійний диктор - аматорка акторського перевтілення Л.В.Петрова), гадалки (заслужена артистка України С.Вітченко-Сиротюк), дівчини-робота Електринки (актриса А.Грохольська), невдалого жениха (диктор обласного радіо М.К.Поляков), вередливого онука (постійний учасник міжнародних конкурсів КВВ Д.Остроух), сержанта міліції та селекціонера-початківця (аматор сценічної гри І.П.Хорунжий), колективні радіозустрічі яких пересипалися співами півнів, гомоном "фермерського подвір'я", щебетом лісових птахів, гудінням двигунів, вищанням гальм та гудінням автоклаксонів, сміхом, галасом, та "сварками" фермерських сусідок.
Цикл мав першу назву "Веселі вечорниці", що пізніше перейшов у "Вечірній радіоклуб", який з перемінним успіхом у слухачів звучить в ефірі з Божою допомогою вже і в 3-му тисячолітті.
Редакція також створила і повела щонеділі цикл передач під загальною назвою "Поетична світлиця".
Заслужені артисти України С.Сиротюк і Д.Вітченко (звукорежисер В.І.Овчаренко-Івко; оператор магнітного запису Н.В.Тестешникова) професійно і з натхненням озвучили чудовий, майже 6-годинний за звучанням, роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай", диктор облрадіо Любов Петрова, актриси Н.Бузиновська, С.Тарасенко, Н.Коваль, актор С.Плуталов, диктор М.Поляков, ведуча передач Л.Євдокимова дали "магнітофонно-ефірне" життя творам Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Даля, А.Міцкевича, Б.Олійника, С.Бугоркова, В.Сосюри, І.Драча, М.Малахути, І.Низового, Інни Пєсєнки, І.Савича, М.Чернявського та багатьох і багатьох інших.
На зміну "Світлиці" прийшов багаторічний цикл щонедільних радіопередач "Луганщина", який зусиллями штатних дикторів облрадіо Л.В.Петрової і М.К.Полякова перегорнув в ефірі сторінки історії міст, селищ і сіл Луганської області, до підготовки виходу в ефір яких залучались знавці рідного краю журналісти А.О.Бодрик, І.П.Косенко, М.І.Кузнєцов, В.О.Савченко та інші. У подальшому розвитку циклу - кращі люди Луганщини та її визволителі. Народились і продовжують жити в ефірі щотижневі передачі "Веселий вихідний", які з випуску у випуск ведуть заслужений працівник культури України Ю.М.Казаков і аматорка художнього слова О.Шило, В.Д.Євдокимова, В.І.Хромушина, студенти факультету кіномистецтва О.Мар'єнкова, К.Монастирська, Р.Лощилов та інші.
У "Веселому вихідному" звучать записи гуморесок у виконанні майже всіх відомих майстрів розважального жанру.
Невплинно спливає час. Щохвилинно, щогодинно, щоденно, щотижнево, щомісячно і щорічно під диригуванням генерального директора М.А.Тимошенка технічні служби все більше насичують сучасною апаратурою телевізійні і радійні студії, фахівці по пересуванню важелів на старих пультах сором'язливо та все сміливіше беруться за "мишки" сучасних комп'ютерів, хлопці-телеоператори з гордістю пишуть на касети відеоряди подій за допомогою цифрових відеокамер, оновлюються найновішим на сьогодні обладнанням студії і передачі, вирує телевізійне і радійне творче життя, і дивлячись, як зміцнюється творчий і технічний потенціал, з гордістю думається, можливо, це ще й не здобуток 5-го, тобто аж ген-ген майбутнього тисячоліття, але це вже і не той, так би мовити, "кам'яний вік", у якому перебувало технічне оздоблення телерадіостудій кілька років тому.
Коли ж до редакції інформаційно-розважальних радіопрограм інколи надходять листи, в яких радіослухачі пишуть "Дякуємо, Юро (Ю.М.Казаков - прим.ред.), що ви нам у наш скрутний час допомагаєте набирати життєвого оптимізму!" - то це і є одним з багатьох наших поштовхів для подальшого створення все кращих і кращих розважально-пізнавальних радіопередач.
А завершаються вони за сталою традицією редакції у своєму загалі щирим: "Щасти вам!".
Тож, усім-усім, тим, хто створює, і тим, хто забезпечує ефір, і тим, хто дивиться або слухає, нехай щастить завжди!
Так продовжувалось, що не за один день упрошувань я на свою радість повів рідну бабусю Марію Матвіївну (пошли їй, Боже, за добро і ласку Царство Небесне) з оклунком картоплі у сільську крамницю виміняти детекторний радіоприймач, щоб вже без сусіда слухати таке чудове і таке загадкове радіо, але ж бабця боялась, що в натягнутий поміж високими осокорами дріт антени "битиме грім" та накоїть біди, і сховала радіоприймач у скриню.
Так було, що під час навчання в технікумі у Львові щоночі після завершення офіційного мовлення по радіомережі технікумівського гуртожитку залунали жартівливі неофіційні "випуски" з піснями для більш як тисячної аудиторії його мешканців, та після аналізу, що ці нічні спроби радіообслуговування чують мешканці-львів'яни і в прилеглих будинках, "радіорубку" прийшлося перекваліфікувати у звичайний електрофон для побуту і використовувати за прямим призначенням.
Так сталося, що під час служби в армії в Ахалцихе, в Грузії, мені, радіозв'язківцю батареї 76-міліметрових гірських гармат, доручили військову радіостанцію "Р-105", і я тішився і гасав з нею в БТРі під час навчальних боїв аж до кінця служби.
Ще одним з "телерадіоторкань" долі була робота у відділі радіотоварів оптової бази "Укркультторг", так би мовити посередником між виробниками телерадіоапаратури, постачальниками радіопередач і радіослухачами.Багаторічне постачання для області гучномовців "Донбас", радіоприймачів "Селга" і "ВЕФ", "Меридіан" і "Альпініст", "Океан" і "Вега", радіол "Рапсодія", "Вега", "Мелодія" і "Романтика", телевізорів "Рубін", "Чайка", "Темп", "Електрон", "Славутич", "Берізка", "Горизонт", "Рекорд", "Волхов", "Шиляліс", "Таурас", вивчення технічних характеристик, якості, попиту, формування замовлень, договори, контракти з представниками заводів-виробників, контейнерні і повагонні відвантаження...
Іншими словами, якщо радіо і телевізійні фахівці забезпечували своєю "продукцією" ефір, то ми зі своєю командою забезпечували і поширювали фронт прийому цього "ефіру" населенням!
І хто б знав, що цей фронт "отримання" теле- і радіохвиль на місцях я забезпечував у перспективі і для себе, бо радійним торканням долі на цьому не судилося завершитись, і коли мене запросили очолити в Держтелерадіокомпанії редакцію інформаційно-розважальних програм обласного радіо, після такої попередньої у житті підготовки я без довгих вагань і навіть з радістю взявся за цю роботу.
Слід згадати, що з початку 70-х років готуючи до ефіру добірки віршів по "письменницькій" лінії, я (з ким близько, а з ким "капелюхово") мав добрі стосунки з такими видатними майстрами радіо, як письменники О.Ф.Холошенко і І.М.Чалий, спілкувався з відомими, більшість з яких працюють поруч і зараз, радіожурналістами, такими, як А.О.Бодрик, І.П.Косенко, О.М.Кошак, О.Ф.Коваленко, М.І.Кузнєцов, В.Ф.Малявський, В.В.Межинський, В.С.Нарижний, Г.І.Піскун, В.О.Савченко, В.Г.Трускалов.
Окремим проміжком, своєрідним маяком багато років світила в радіоефірі улюблениця радіослухачів, нині заслужений журналіст України С.В.Бондарєва, напрочуд енергійна і невгамовна, гідними послідовниками якої в радіосьогоденні в певній мірі стали відносно молоді А.М.Копанєва, О.М.Гречаник, А.С.Шульга, В.Д.Федоровська, В.О.Чередниченко.
Доведено життям, що інколи дилетанти знаходять вихід у складних обставинах або роблять сенсаційні відкриття, скажімо, у науці швидше і якісніше, ніж професіонали та знавці.
На поміч мені прийшли оператори магнітного запису і студійні магнітофони. Шляхом все нових і нових пошуків експрес-випуски редакції наповнилися фейєрверками свіжих, не завжди професійних, як у тої ж С.В.Бондарєвої, "голосів": від юних "піонерок" - дівчат з лялькового театру та студентів - до сталих майстрів-акторів та "пішли" в ефір не нудними монотонними монологами, а весело, різнобарвно і з вдалим яскравим музичним вирішенням.
Оператори, спочатку тільки Л.М.Бойкова, а потім ще приєдналися Т.М.Пеньєвська, І.О.Босенко, Н.В.Тестешникова, - швидко, професійно і якісно робили і все більш ініціативно і винахідливо продовжують свою справу і зараз.
Щосуботи з ведучими Л.М.Бойковою і Ю.М.Казаковим в ефір полинули мінірадіоспектаклі з рясними і жартівливими обмінами думками фермера Ніни Іванівни (професійний диктор - аматорка акторського перевтілення Л.В.Петрова), гадалки (заслужена артистка України С.Вітченко-Сиротюк), дівчини-робота Електринки (актриса А.Грохольська), невдалого жениха (диктор обласного радіо М.К.Поляков), вередливого онука (постійний учасник міжнародних конкурсів КВВ Д.Остроух), сержанта міліції та селекціонера-початківця (аматор сценічної гри І.П.Хорунжий), колективні радіозустрічі яких пересипалися співами півнів, гомоном "фермерського подвір'я", щебетом лісових птахів, гудінням двигунів, вищанням гальм та гудінням автоклаксонів, сміхом, галасом, та "сварками" фермерських сусідок.
Цикл мав першу назву "Веселі вечорниці", що пізніше перейшов у "Вечірній радіоклуб", який з перемінним успіхом у слухачів звучить в ефірі з Божою допомогою вже і в 3-му тисячолітті.
Редакція також створила і повела щонеділі цикл передач під загальною назвою "Поетична світлиця".
Заслужені артисти України С.Сиротюк і Д.Вітченко (звукорежисер В.І.Овчаренко-Івко; оператор магнітного запису Н.В.Тестешникова) професійно і з натхненням озвучили чудовий, майже 6-годинний за звучанням, роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай", диктор облрадіо Любов Петрова, актриси Н.Бузиновська, С.Тарасенко, Н.Коваль, актор С.Плуталов, диктор М.Поляков, ведуча передач Л.Євдокимова дали "магнітофонно-ефірне" життя творам Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Даля, А.Міцкевича, Б.Олійника, С.Бугоркова, В.Сосюри, І.Драча, М.Малахути, І.Низового, Інни Пєсєнки, І.Савича, М.Чернявського та багатьох і багатьох інших.
На зміну "Світлиці" прийшов багаторічний цикл щонедільних радіопередач "Луганщина", який зусиллями штатних дикторів облрадіо Л.В.Петрової і М.К.Полякова перегорнув в ефірі сторінки історії міст, селищ і сіл Луганської області, до підготовки виходу в ефір яких залучались знавці рідного краю журналісти А.О.Бодрик, І.П.Косенко, М.І.Кузнєцов, В.О.Савченко та інші. У подальшому розвитку циклу - кращі люди Луганщини та її визволителі. Народились і продовжують жити в ефірі щотижневі передачі "Веселий вихідний", які з випуску у випуск ведуть заслужений працівник культури України Ю.М.Казаков і аматорка художнього слова О.Шило, В.Д.Євдокимова, В.І.Хромушина, студенти факультету кіномистецтва О.Мар'єнкова, К.Монастирська, Р.Лощилов та інші.
У "Веселому вихідному" звучать записи гуморесок у виконанні майже всіх відомих майстрів розважального жанру.
Невплинно спливає час. Щохвилинно, щогодинно, щоденно, щотижнево, щомісячно і щорічно під диригуванням генерального директора М.А.Тимошенка технічні служби все більше насичують сучасною апаратурою телевізійні і радійні студії, фахівці по пересуванню важелів на старих пультах сором'язливо та все сміливіше беруться за "мишки" сучасних комп'ютерів, хлопці-телеоператори з гордістю пишуть на касети відеоряди подій за допомогою цифрових відеокамер, оновлюються найновішим на сьогодні обладнанням студії і передачі, вирує телевізійне і радійне творче життя, і дивлячись, як зміцнюється творчий і технічний потенціал, з гордістю думається, можливо, це ще й не здобуток 5-го, тобто аж ген-ген майбутнього тисячоліття, але це вже і не той, так би мовити, "кам'яний вік", у якому перебувало технічне оздоблення телерадіостудій кілька років тому.
Коли ж до редакції інформаційно-розважальних радіопрограм інколи надходять листи, в яких радіослухачі пишуть "Дякуємо, Юро (Ю.М.Казаков - прим.ред.), що ви нам у наш скрутний час допомагаєте набирати життєвого оптимізму!" - то це і є одним з багатьох наших поштовхів для подальшого створення все кращих і кращих розважально-пізнавальних радіопередач.
А завершаються вони за сталою традицією редакції у своєму загалі щирим: "Щасти вам!".
Тож, усім-усім, тим, хто створює, і тим, хто забезпечує ефір, і тим, хто дивиться або слухає, нехай щастить завжди!