Частина 04
ВІВ РЕПОРТАЖ ЮРІЙ СИПУНОВ
Л.Пономаренко, журналіст
... Микола Миколайович Озеров поспішав на фінал Кубка СРСР з футболу між київськими динамівцями і московським "Локомотивом", тому розсердився, коли йому з прохідної Гостелерадіо повідомили, що якийсь настирний хлопець з України вимагає пропустити його "до самого товариша Озерова". Та все ж довелось приділити візитеру кілька хвилин. Зрозумівши з плутаного пояснення мету його приїзду, метр спортивного репортажу прийняв несподіване рішення: "Їдемо разом на стадіон. Там і подивимось". Сам Озеров вів репортаж на весь Союз, а Юрко, як відрекомендувався нежданий гість з Луганська, в сусідньому приміщенні в цей час наговорював свій варіант на магнітофон. Потім М.Озеров і не менш відомий Вадим Синявський прослухали запис і сказали: "Талант є, але ще треба вчитися. Залишайся, а якщо наполегливо працюватимеш, станеш справжнім асом ефіру".
Але в столиці, як завжди, було важко з пропискою і житлом. Та й тягло додому.
Вступив до Луганського будівельного технікуму. Але своє головне захоплення не залишив: під час навчання ходив до театральної студії, ставив голос, навів контакти з обласним держтелерадіокомітетом - і в 1961 році уперше в житті повів самостійний репортаж про футбольний матч між луганськими тоді ще "Трудовими резервами" і горлівським "Шахтарем".
Той дебют пройшов на "п'ять". Але це ще не стало гарантією постійного допуску в ефір, який у ті роки був у цілковитому розпорядженні обкому партії. А треба сказати, що попередній коментатор В.Пучков не викликав його заперечень. І от коли з'явився молодий здібний коментатор, голова облтелерадіокомітету Нінель Антонівна знайшла простий і ефективний вихід - звела в ефірі "двох колег": репортаж про першу половину чергового матчу вів "старожил" ефіру, а другий - стажист.
Контраст був таким разючим, що навіть у слухачів, що не дуже тямили в спорті, не було сумнівів, чия розповідь була кращою. А коли в офіційні інстанції пішли листи слухачів і глядачів "за Юрія", питання про те, кому в подальшому бути господарем спортивного ефіру, було зняте.
Та чиновникам не дуже подобалась об'єктивність Сипунова в їх оцінці ставлення до "рідної "Зорі". Саме тому перед московською Олімпіадою-80, участь в якій робила честь спортсменам, тренерам і репортерам, Юрію Сипунову дозволили вести репортажі тільки з ігор відбіркового футбольного турніру в Києві.
... Кілька років тому на ювілеї одного з ветеранів "золотої" "Зорі-72" між іменинником і Юрієм Сипуновим виникла суперечка під "Шампанське", в якому році в Луганськ приїздила знаменита бразильська "Флуміненса". І через пару хвилин, коли заглянули в довідник, Сипунов уже пригощав і того, хто програв, і його гостей чудовим напоєм, бо ж кому, як не йому, було пам'ятати той незабутній матч 5 червня 1963 року, який довелося коментувати в умовах "підпілля" . А справа була в тому, що однією з обов'язкових умов з боку гостей була - ніяких телерадіорепортажів. Та коли ще земляки великого Пеле завітають в Луганськ вдруге? І Юрій, замаскувавшись серед вболівальників на трибуні, розповідав про гру так, що радіослухачі навіть не зрозуміли, що репортаж ведеться прямо з поля.
Юрій Сипунов був не тільки відмінним репортером. Він, як мовиться, "наскрізь" бачив професійні можливості кожного гравця. В 1979 році тодішній тренер-селекціонер київського "Динамо" Михайло Коман приїхав у Луганськ "сватати" О.Сорокалєта. Юрій Сипунов тоді рішуче порадив йому звернути увагу і на іншого гравця, якому належить велике футбольне майбутнє, - Олександра Заварова. І не помилився. Через 2-3 сезони Заваров уже в складі "Динамо" примусив говорити про себе з повагою спочатку в Союзі, а згодом - і в Європі.
Робота спортивного коментатора не з легких, як може здатись декому з першого погляду. Вона вимагає "залізних" нервів, витримки, вміння володіти своїми пристрастями. Недарма кажуть: коментатор працює серцем.
Пригадую такий випадок.
До початку баскетбольного матчу між луганським "Спартаком" і БСК "Миколаїв" залишалося 5 хвилин. Вже закінчувалась розминка, а в цей час бригада медиків "швидкої допомоги" робила все можливе, аби зняти серцевий спазм у коментатора Сипунова. Лікар ледь-ледь привів його в робочий стан, як пролунав стартовий свисток. І репортаж пішов в ефір як завжди, хоча у Юрія Івановича час від часу темніло в очах і зривався голос. Одначе, незважаючи на будь-які труднощі, прикрості, недуги, Юрій Сипунов ніколи не жалкує, що більшу частину свого життя присвятив ефіру. І переконаний, що варто було брати в руки мікрофон. Варто! Заради нових зустрічей з цікавими співрозмовниками, серед яких сотні іменитих спортсменів сучасності і просто ентузіастів фізичної культури.
Але в столиці, як завжди, було важко з пропискою і житлом. Та й тягло додому.
Вступив до Луганського будівельного технікуму. Але своє головне захоплення не залишив: під час навчання ходив до театральної студії, ставив голос, навів контакти з обласним держтелерадіокомітетом - і в 1961 році уперше в житті повів самостійний репортаж про футбольний матч між луганськими тоді ще "Трудовими резервами" і горлівським "Шахтарем".
Той дебют пройшов на "п'ять". Але це ще не стало гарантією постійного допуску в ефір, який у ті роки був у цілковитому розпорядженні обкому партії. А треба сказати, що попередній коментатор В.Пучков не викликав його заперечень. І от коли з'явився молодий здібний коментатор, голова облтелерадіокомітету Нінель Антонівна знайшла простий і ефективний вихід - звела в ефірі "двох колег": репортаж про першу половину чергового матчу вів "старожил" ефіру, а другий - стажист.
Контраст був таким разючим, що навіть у слухачів, що не дуже тямили в спорті, не було сумнівів, чия розповідь була кращою. А коли в офіційні інстанції пішли листи слухачів і глядачів "за Юрія", питання про те, кому в подальшому бути господарем спортивного ефіру, було зняте.
Та чиновникам не дуже подобалась об'єктивність Сипунова в їх оцінці ставлення до "рідної "Зорі". Саме тому перед московською Олімпіадою-80, участь в якій робила честь спортсменам, тренерам і репортерам, Юрію Сипунову дозволили вести репортажі тільки з ігор відбіркового футбольного турніру в Києві.
... Кілька років тому на ювілеї одного з ветеранів "золотої" "Зорі-72" між іменинником і Юрієм Сипуновим виникла суперечка під "Шампанське", в якому році в Луганськ приїздила знаменита бразильська "Флуміненса". І через пару хвилин, коли заглянули в довідник, Сипунов уже пригощав і того, хто програв, і його гостей чудовим напоєм, бо ж кому, як не йому, було пам'ятати той незабутній матч 5 червня 1963 року, який довелося коментувати в умовах "підпілля" . А справа була в тому, що однією з обов'язкових умов з боку гостей була - ніяких телерадіорепортажів. Та коли ще земляки великого Пеле завітають в Луганськ вдруге? І Юрій, замаскувавшись серед вболівальників на трибуні, розповідав про гру так, що радіослухачі навіть не зрозуміли, що репортаж ведеться прямо з поля.
Юрій Сипунов був не тільки відмінним репортером. Він, як мовиться, "наскрізь" бачив професійні можливості кожного гравця. В 1979 році тодішній тренер-селекціонер київського "Динамо" Михайло Коман приїхав у Луганськ "сватати" О.Сорокалєта. Юрій Сипунов тоді рішуче порадив йому звернути увагу і на іншого гравця, якому належить велике футбольне майбутнє, - Олександра Заварова. І не помилився. Через 2-3 сезони Заваров уже в складі "Динамо" примусив говорити про себе з повагою спочатку в Союзі, а згодом - і в Європі.
Робота спортивного коментатора не з легких, як може здатись декому з першого погляду. Вона вимагає "залізних" нервів, витримки, вміння володіти своїми пристрастями. Недарма кажуть: коментатор працює серцем.
Пригадую такий випадок.
До початку баскетбольного матчу між луганським "Спартаком" і БСК "Миколаїв" залишалося 5 хвилин. Вже закінчувалась розминка, а в цей час бригада медиків "швидкої допомоги" робила все можливе, аби зняти серцевий спазм у коментатора Сипунова. Лікар ледь-ледь привів його в робочий стан, як пролунав стартовий свисток. І репортаж пішов в ефір як завжди, хоча у Юрія Івановича час від часу темніло в очах і зривався голос. Одначе, незважаючи на будь-які труднощі, прикрості, недуги, Юрій Сипунов ніколи не жалкує, що більшу частину свого життя присвятив ефіру. І переконаний, що варто було брати в руки мікрофон. Варто! Заради нових зустрічей з цікавими співрозмовниками, серед яких сотні іменитих спортсменів сучасності і просто ентузіастів фізичної культури.