Частина 04
ШЛЯХИ, ЩО ОБИРАЄМО — Біографічна довідка.
Луганська обласна державна телерадіокомпанія
Іван Митрофанович Чалий. Народився 25 грудня 1941 року на х.Гвоздиковому Бєлгородської області. Закінчив Московський літературний інститут імені Горького. Працював наладчиком на тепловозобудівному, строгальником на верстатобудівному заводах. Служив в армії. З 1971 р. - в обласній державній телерадіокомпанії. Був освітлювачем, асистентом режисера телебачення, кореспондентом обласного радіо, старшим редактором, нині - коментатор інформаційно-публіцистичних програм обласного радіо. Автор поетичних збірок - "Первая радуга", "Криниця", "Терновник души" і збірки новел "Сладкая карамель".
А тепер спогади самого Івана Митрофановича.
На радіо я опинився, можна сказати, випадково. Пригадую перший "вихід" в ефір. Чергував я асистентом режисера в зміні Світлани Гладушиної, Світлани Діденко, Надії Дибок, Миколи Кононова. І треба ж було такому статися, що всіма телеканалами пішли поміхи. І йшли вони тривалий час. Необхідно було виходити з цього скрутного становища. Заставок не було. Кажуть - треба зробити оголошення про технічні збої. Кому робити? Звісно асистенту режисера! Увімкнули мікрофон, і я вийшов в ефір. Мабуть, після цього я і прикипів до радіо
А якщо конкретно. Якось підійшов до мене диктор, царство йому небесне, Валерій Чернухін.
І запитав, чи не хотів би я спробувати працювати на радіо. Звернувся до керівництва, і мене прийняли під начало Ольги Францевни Холошенко. Її я знав добре, вона керувала літоб'єднанням, яке і я відвідував. Були в ньому Слава Титов, Боря Нагорний, Сашко Лебединський, Микола Малахута, Іван Низовий та інші.
Першою моєю самостійною програмою була передача про Лутугинський завод прокатних валків. І з того часу я вже майже тридцять років на радіо.
Працювати, чесно скажу, нелегко. Редакція промислових передач, яку я згодом очолив, складалася з двох чоловік. Але місце кореспондента завжди було вакантним, якщо хтось і приходив на цю посаду, то не надовго, як правило, їх висували на вищу - редакторів інших програм. А готувати до ефіру потрібно було на тиждень три повнометражні передачі по 30 хвилин кожна і обов'язково з "голосом". Редакція ж, яка складалася частіше всього з однієї особи, відповідала за всі галузі промисловості, які існували в області, до того ж і за соціально-побутову, житлово-комунальну сфери і дозвілля та відпочинок трудящих.
Назву лише декілька циклів передач: "Гірничій техніці - максимальне навантаження", "Будівництву житла - ударні темпи", "На пускових об'єктах п'ятирічки", "Рейдова повідомляє", "Край мій робітничий" та інші. Почнеш складати квартальний план, голова йде обертом. А щоб його затвердити остаточно в обкомі партії, потрібно кандидатури учасників передач і об'єкти узгодити з відповідальними відділами промисловості. Це була для мене особисто не скажу, щоб найважча, але найзанудніша робота. Я в ній не бачив користі.
Більш за все я любив відрядження, особливо в складі комплексної групи, тобто разом з телебаченням. З такими "метрами", як редактори: Федір Литвин, Михайло Котов, Віктор Савченко, Віктор Близнюков; кінооператори: Юрій Михайлов, Валерій Вершин, Олександр Пичугін, Валентин Пилипенко і освітлювачі: Михайло Миколенко, Юрій Бузинін, Валентин Пилипенко (маленький); водії Борис Роговий, Микола Лижин, Валерій Остапущенко, Василь Бурим. Доводилося бувати майже у всіх куточках нашої області. Завжди цікавими були відрядження з кореспондентом Центрального телебачення і Всесоюзного радіо Григорієм Тараненком.
З циклів передач, які найбільш запам'яталися і мали значний суспільний резонанс, "Слухайте, дивіться, читайте". Рейдова бригада, що виїжджала готувати цю програму, складалася з кореспондентів газет, радіо, телебачення і представників обласного комітету народного контролю. Матеріал обов'язково носив критичний характер і виходив в один день на сторінках газет, на телеекрані і, звичайно, ж по радіо. Дієвість була завжди!
Республіканський цикл "Гарячий цех республіки" був запропонований Укррадіо і Міністерством чорної металургії. Передачі формувалися з окремих кадрів, які надсилалися з потужніших у промисловому відношенні областей України: Дніпропетровської, Харківської, Донецької, Запорізької і Луганської. Мета - сприяти підвищенню ефективності роботи підприємств чорної металургії, розповсюдженню кращого досвіду майстрів вогняної професії.
Для мене особисто "Гарячий цех..." має велике значення ще й в тому плані, що дав змогу ознайомитися з творчими доробками своїх колег з різних регіонів України. Багато користі для творчого зростання приніс цикл обмінних передач "У наших друзів по змаганню". Готувався він з підприємств Донецької, Челябінської, Ростовської і, звичайно ж, Луганської областей.
З особистих зустрічей з учасниками передач виділити якусь важко, та й, на мій погляд, немає потреби. Бо кожна людина - це необмежений світ поглядів, дивовижних характерів, особливостей, почуттів.
І лише про одну хотілося б згадати. Мова піде про Миколу Яковича Мамая, Героя Соціалістичної Праці, бригадира вибійників з шахти "Суходольська" виробничого об'єднання "Краснодонвугілля".
Колеги з радіо мене попередили, що "розговорити" відомого гірника майже неможливо. Їхав я у відрядження разом з кореспондентом Григорієм Тараненком з важким серцем. Кінозйомки ускладнень не викликали, а якраз з них ми і почали свою роботу. А, як кажуть, "на закуску" залишили мою бесіду з М.Я.Мамаєм. Закрилися ми з ним в нарядній гірників. Не знаю, як мені вдалося, але магнітофонний запис я зробив з першого разу майже на 10 хвилин без тексту. Треба б бачити, з якими труднощами давалося уславленому гірникові кожне слово, піт з обличчя стікав тоненькими струмочками, наче Микола Якович тримав на плечах всю землю. Я боявся ворухнутися, щоб не порушити хід його думок. Коли він закінчив останню фразу, з полегшенням зітхнув і сказав: "Мені краще три зміни у вибої відпрацювати, ніж давати інтерв'ю. А тепер поїхали до кринички, відпочивати будемо". Магнітофонний запис цієї бесіди довго зберігався в архиві нашої фонотеки.
Хотілося б згадати ще один цикл передач "За чистоту в нашій спільній оселі". Це публіцистичні роздуми, як окремий жанр вони тоді рідко зустрічалися в передачах радіо. Перші випуски вийшли в ефір з початком перебудови в колишньому СРСР.
Питання в передачах піднімалися найзлободенніші: національні відносини, моральне і духовне виховання людини, мовні, екологічні та інші проблеми.
В цьому циклі я мав змогу висловлювати свої почуття до подій, які відбувалися тоді в суспільстві, точку зору, яка не завжди співпадала з загальною, робити свої неординарні, може й несподівані, висновки. І я вдячний керівництву облрадіо, телерадіокомпанії, що дали можливість розкріпостити творчий пошук, розкрити, хоч трохи, як-то кажуть, душу. Це зараз стала звичною така творча і суспільна атмосфера. Майже немає перешкод, втручань. І я радий за молодих колег, які працюють в такий час, в тісній співдружності з такими чудовими технічними працівниками, як Наталія Тестешникова, Любов Бойкова, Ірина Босенко, Тетяна Пеньєвська.
А тепер спогади самого Івана Митрофановича.
На радіо я опинився, можна сказати, випадково. Пригадую перший "вихід" в ефір. Чергував я асистентом режисера в зміні Світлани Гладушиної, Світлани Діденко, Надії Дибок, Миколи Кононова. І треба ж було такому статися, що всіма телеканалами пішли поміхи. І йшли вони тривалий час. Необхідно було виходити з цього скрутного становища. Заставок не було. Кажуть - треба зробити оголошення про технічні збої. Кому робити? Звісно асистенту режисера! Увімкнули мікрофон, і я вийшов в ефір. Мабуть, після цього я і прикипів до радіо
А якщо конкретно. Якось підійшов до мене диктор, царство йому небесне, Валерій Чернухін.
І запитав, чи не хотів би я спробувати працювати на радіо. Звернувся до керівництва, і мене прийняли під начало Ольги Францевни Холошенко. Її я знав добре, вона керувала літоб'єднанням, яке і я відвідував. Були в ньому Слава Титов, Боря Нагорний, Сашко Лебединський, Микола Малахута, Іван Низовий та інші.
Першою моєю самостійною програмою була передача про Лутугинський завод прокатних валків. І з того часу я вже майже тридцять років на радіо.
Працювати, чесно скажу, нелегко. Редакція промислових передач, яку я згодом очолив, складалася з двох чоловік. Але місце кореспондента завжди було вакантним, якщо хтось і приходив на цю посаду, то не надовго, як правило, їх висували на вищу - редакторів інших програм. А готувати до ефіру потрібно було на тиждень три повнометражні передачі по 30 хвилин кожна і обов'язково з "голосом". Редакція ж, яка складалася частіше всього з однієї особи, відповідала за всі галузі промисловості, які існували в області, до того ж і за соціально-побутову, житлово-комунальну сфери і дозвілля та відпочинок трудящих.
Назву лише декілька циклів передач: "Гірничій техніці - максимальне навантаження", "Будівництву житла - ударні темпи", "На пускових об'єктах п'ятирічки", "Рейдова повідомляє", "Край мій робітничий" та інші. Почнеш складати квартальний план, голова йде обертом. А щоб його затвердити остаточно в обкомі партії, потрібно кандидатури учасників передач і об'єкти узгодити з відповідальними відділами промисловості. Це була для мене особисто не скажу, щоб найважча, але найзанудніша робота. Я в ній не бачив користі.
Більш за все я любив відрядження, особливо в складі комплексної групи, тобто разом з телебаченням. З такими "метрами", як редактори: Федір Литвин, Михайло Котов, Віктор Савченко, Віктор Близнюков; кінооператори: Юрій Михайлов, Валерій Вершин, Олександр Пичугін, Валентин Пилипенко і освітлювачі: Михайло Миколенко, Юрій Бузинін, Валентин Пилипенко (маленький); водії Борис Роговий, Микола Лижин, Валерій Остапущенко, Василь Бурим. Доводилося бувати майже у всіх куточках нашої області. Завжди цікавими були відрядження з кореспондентом Центрального телебачення і Всесоюзного радіо Григорієм Тараненком.
З циклів передач, які найбільш запам'яталися і мали значний суспільний резонанс, "Слухайте, дивіться, читайте". Рейдова бригада, що виїжджала готувати цю програму, складалася з кореспондентів газет, радіо, телебачення і представників обласного комітету народного контролю. Матеріал обов'язково носив критичний характер і виходив в один день на сторінках газет, на телеекрані і, звичайно, ж по радіо. Дієвість була завжди!
Республіканський цикл "Гарячий цех республіки" був запропонований Укррадіо і Міністерством чорної металургії. Передачі формувалися з окремих кадрів, які надсилалися з потужніших у промисловому відношенні областей України: Дніпропетровської, Харківської, Донецької, Запорізької і Луганської. Мета - сприяти підвищенню ефективності роботи підприємств чорної металургії, розповсюдженню кращого досвіду майстрів вогняної професії.
Для мене особисто "Гарячий цех..." має велике значення ще й в тому плані, що дав змогу ознайомитися з творчими доробками своїх колег з різних регіонів України. Багато користі для творчого зростання приніс цикл обмінних передач "У наших друзів по змаганню". Готувався він з підприємств Донецької, Челябінської, Ростовської і, звичайно ж, Луганської областей.
З особистих зустрічей з учасниками передач виділити якусь важко, та й, на мій погляд, немає потреби. Бо кожна людина - це необмежений світ поглядів, дивовижних характерів, особливостей, почуттів.
І лише про одну хотілося б згадати. Мова піде про Миколу Яковича Мамая, Героя Соціалістичної Праці, бригадира вибійників з шахти "Суходольська" виробничого об'єднання "Краснодонвугілля".
Колеги з радіо мене попередили, що "розговорити" відомого гірника майже неможливо. Їхав я у відрядження разом з кореспондентом Григорієм Тараненком з важким серцем. Кінозйомки ускладнень не викликали, а якраз з них ми і почали свою роботу. А, як кажуть, "на закуску" залишили мою бесіду з М.Я.Мамаєм. Закрилися ми з ним в нарядній гірників. Не знаю, як мені вдалося, але магнітофонний запис я зробив з першого разу майже на 10 хвилин без тексту. Треба б бачити, з якими труднощами давалося уславленому гірникові кожне слово, піт з обличчя стікав тоненькими струмочками, наче Микола Якович тримав на плечах всю землю. Я боявся ворухнутися, щоб не порушити хід його думок. Коли він закінчив останню фразу, з полегшенням зітхнув і сказав: "Мені краще три зміни у вибої відпрацювати, ніж давати інтерв'ю. А тепер поїхали до кринички, відпочивати будемо". Магнітофонний запис цієї бесіди довго зберігався в архиві нашої фонотеки.
Хотілося б згадати ще один цикл передач "За чистоту в нашій спільній оселі". Це публіцистичні роздуми, як окремий жанр вони тоді рідко зустрічалися в передачах радіо. Перші випуски вийшли в ефір з початком перебудови в колишньому СРСР.
Питання в передачах піднімалися найзлободенніші: національні відносини, моральне і духовне виховання людини, мовні, екологічні та інші проблеми.
В цьому циклі я мав змогу висловлювати свої почуття до подій, які відбувалися тоді в суспільстві, точку зору, яка не завжди співпадала з загальною, робити свої неординарні, може й несподівані, висновки. І я вдячний керівництву облрадіо, телерадіокомпанії, що дали можливість розкріпостити творчий пошук, розкрити, хоч трохи, як-то кажуть, душу. Це зараз стала звичною така творча і суспільна атмосфера. Майже немає перешкод, втручань. І я радий за молодих колег, які працюють в такий час, в тісній співдружності з такими чудовими технічними працівниками, як Наталія Тестешникова, Любов Бойкова, Ірина Босенко, Тетяна Пеньєвська.