Частина 04
ЧАС ПОШУКІВ І ЗРОСТАННЯ — (Телебачення і радіо 60-70 років)
Віктор Рожко, член Національної спілки журналістів України / Володимир Бабич, заслужений працівник культури України
Телебачення як нове явище масової комунікації з перших кроків мусило шукати своє місце серед інших видів інформації і мистецтв, бути не тільки засобом доставки в кожен дім різноманітної інформації, театральних вистав, концертних програм, художніх і документальних фільмів, але й стати повноцінним видом мистецтва зі своєю специфікою, жанрами, із своєю "мовою" викладання, своєю неповторністю.
Все це вимагало професійних знань та наполегливої праці. Знань не лише технології виробництва, а й психології, сприйняття, оскільки телевізійний продукт призначений не для аудиторії залу, а, що називається "людині в кріслі". А це вже інша природа і творчості, і її сприйняття. Екран - це свого роду збільшуюча лінза, і навіть дрібна фальш помножується багаторазово. В перші роки, в силу багатьох причин, і перш за все в суспільному житті, досягти природньої поведінки героя в передачі було дуже й дуже проблематично...
Вже в першому десятиріччі, саме в 60-ті роки, стали вимальовуватись основні напрямки політики мовлення (публіцистика, освітність, художнє мовлення) і поступово виявлятись власні, суто телевізійні підходи, своєрідні жанри.
Крім студійних передач широко впроваджувались позастудійні зйомки. Це зумовило прискорений розвиток телебачення, оскільки дало змогу поєднати можливості телебачення і кіномистецтва.
В 60-ті роки з вступом до ладу радіорелейної лінії Луганськ-Донецьк, а також надходженням до студії пересувної телевізійної станції ПТС-3 та іншої апаратури творчі й технічні можливості нашої телестудії значно розширилися. Швидкими темпами починає розвиватися інформаційне і громадсько-політичне мовлення. В ефір виходять позастудійні репортажі з промислових підприємств і новобудов, з сільських ланів і ферм, трансляції спортивних змагань тощо. З'являються можливості для міжобласного телевізійного спілкування. Наша студія разом з Донецьким телебаченням готує і регулярно видає в ефір тележурнал "Вогні Донбасу", в якому розповідається про економічне, політичне життя, соціально-культурний розвиток одного з найпотужніших індустріальних регіонів країни.
Саме ці роки стали періодом активного освоєння луганськими телевізійниками всесоюзного і українського телеефіру.
На український екран виходять програми "Гвардія робітничного класу", присвячена шахтарям Луганщини, "Безсмертя юних" (про подвиг молодогвардійців Краснодона), музичний "Камертон доброго настрою" тощо.
В листопаді 1967 року Луганська студія була вперше представлена на Центральному телебаченні, а згодом у циклових програмах "Час Батьківщини", "Естафета новин", "Маршрути п'ятирічки", "Тобі, юність" та ін. Відгуки, що надходили від глядачів і слухачів, керівництва ЦТ і УТ, їхніх редакційних рад, свідчать про те, що матеріали ці відзначалися високим професійним рівнем, емоційністю, інформаційною насиченістю, вдалими режисерськими рішеннями.
Незважаючи на те, що наша студія не була базовою і кіновиробничою, творчі працівники за власною ініціативою, без фінансової підтримки створили не тільки багато оригінальних телепрограм, а й цілий ряд документальних фільмів, зробивши свій помітний внесок у розвиток цього жанру. Серед них: перший повнометражний документальний фільм "Слава моих земляков" (сценарій Г.Довнара і О.Холошенко, режисер-оператор М.Рижченко), "Олексій Стаханов" (автор - режисер О.Вихров, оператор М.Рижченко), "Безсмертя" (автор Г.Довнар, режисер І.Хорунжий, оператор В.Вершин), "Олександр Пархоменко" (автор - режисер В.Бабич, оператор В.Вершин) "Слово матері" (Г.Довнар, І.Хорунжий, В.Вершин), "Давидове поле" (К.Могилевський, В.Бабич, В.Небеєрідзе, В.Вершин), багато кінонарисів, телепортретів тощо.
У довіднику "Українське радіо і телебачення. Цифри і факти 1945-1972 рр.", виданому в Києві в 1973 році, наводяться такі дані: з 1959 до 1965 року Луганська студія телебачення збільшила обсяг власних кінозйомок майже в десять разів: з 2,6 години в 1959 році до 24 годин в 1965 році і з цього показника займала 6 місце в Україні.
Особливе місце в творчості колективу Луганського телебачення того періоду зайняли телевізійні вистави. Крім телевізійних версій вистав російського і українського театрів, гастролюючих колективів, активно працював створений при телестудії в січні 1961 року дитячий телевізійний театр (режисер Н.Бородіна), який в лютому 1961 року, немов передбачаючи початок пілотованої космічної ери, відкрився виставою "Рома в космосі і вдома". Потім була не менш вдала "Зимова казка" (О.Вихров, І.Хорунжий, В.Коваленко. А.Никифоров).
А драматичний телетеатр в той період майже кожні два місяці, а іноді й частіше, дарував глядачам нову виставу з залученням артистів місцевих театрів. Серед них відзначимо "Гамлет із Гейдельберга" (режисер-постановник Г.Доля, ведучий оператор Л.Гончаров, художник М.Комаров, музоформлення В.Раздорського), "Мости розводять опівночі" (І.Хорунжий, Л.Гончаров, М.Комаров), "Від'їзд з Тілікалла" (режисер В.Бабич), "Мій бідний Марат" (В.Бабич, В.Коваленко, М.Комаров), "Таємниця сповіді" (В.Яворський, Л.Гончаров, М.Комаров). За творами місцевих письменників в інсценізації Г.Довнара були здійснені вистави "Людям важче" - за однойменним романом М.Чернявського (реж. В. Бабич); "Перший голос" - за оповіданням Т.Рибаса (реж. В.Яворський); "Батьків характер" (автор Г.Довнар, реж. В.Яворський).
Особливо треба зупинитись на постановці п'єси Т.М.Рибаса "Живий ланцюг". І не тільки тому, що це драматичний твір нашого земляка, відомого письменника про події громадянської війни в нашім краї, а й тому, що ця робота стала знаковою для всього колективу телерадіокомітету та й не тільки його. Вона вимагала величезних фізичних і духовних сил, зважаючи на те, що бази для створення такого епічного полотна на студії практично не було. Допомагали обласні театри, військові, керівники багатьох підприємств і організацій.
Пригадує про ті події головний режисер Луганської студії того часу В.Д.Бабич.
"В телевиставі було задіяно 32 актори і більше ста чоловік, зайнятих в масових зйомках "живого ланцюга". Проводились вони на околицях міста, саме там, де відбувалися ці події в дійсності. Ми "мобілізували" працівників прилеглого радгоспу, взвод піротехніків з місцевої військової частини і механізми (крани, підйомники тощо), які нам люб'язно надало одне з автотранспортних підприємств міста. Ролі у виставі виконували актори наших російського драматичного і українського музично-драматичного театрів. Репетиції і зйомки тривали більше місяця. Задіяні були всі технічні засоби, що мав телецентр.
Відеозапису в той час ще не було, і підзйомки проводили кінокамерами. Тривалість вистави - понад 2 години. Показували її в прямому ефірі по Українському телебаченню в вечірній, найзручніший для глядача час.
А тепер кілька слів про атмосферу після показу, яка багато що проілюструє. Наступного дня ще до початку роботи на студію поступив дзвінок. Режисер-постановник В.Д.Бабич, автор п'єси Т.М.Рибас і голова телерадіокомітету П.С.Оснач запрошувались до обкому партії. Ми природньо захвилювались: "на килим", як правило, запрошували не для нагород. Хвилювання посилилося, коли ми зайшли до секретаря з ідеологічних питань. Повне мовчання. Потім нас запросили в зал засідань, де зібралась вся партійна еліта. І знов мовчання. Врешті до залу заійшов перший секретар обкому В.В.Шевченко (до речі, людина, яку ще й досі згадують лише добрим словом). І перші його слова були адресовані нам: "А де ж наші іменинники?" Підізвавши до себе, він по-батьківські обійняв кожного з нас і міцно потис руки.
"Я чудово провів вечір біля екрана, переглядаючи вашу виставу, - сказав він. - Ви переконливо показали ті події. І це великий успіх усього колективу". І тут же спитав: "А де ви взяли кінокадри про "ланцюг"?" Я відповів, що це "секрет фірми". Потім він звернувся до начальника управління культури і порекомендував здійснити цю постановку на сцені театру. Правда, доля її там була іншою. А тільки-но закінчилося засідання, всі "мовчуни" потяглись до нас з поздоровленням, тиснули руки, сиплячи схвальні слова".
Наприкінці шістдесятих і початку сімдесятих років завдяки новій техніці, новим технологіям з'явилась можливість консервації програм, попереднього відеозапису їх з наступним монтажем. Зйомки програм стали широко вестися на натурі, з використанням природного ландшафту, міських і сільських пейзажів. Можна сказати, що в музичних програмах при вдалому монтажі то були предтечі сучасних відеокліпів.
На шістдесяті роки припадає початок формування циклового підходу телерадіожурналістів до створення передач різних напрямів: від громадсько-політичних і економічних до пізнавальних і розважальних. Це дало змогу перейти від епізодичного до більш системного висвітлення життя області. Назвемо лише деякі тележурнали і цикли того часу: "Економіка і виробництво", "Прогрес", "Колос", які висвітлювали стан, проблеми і шляхи розвитку економіки, "Патріот", "Екран музичної культури", "Здрастуй, книго!", "Екран молодих", "Все для тебе, людина!", тележурнал "02", "Мости дружби і братерства", "Наш спортклуб" та ін. Найбільш поширеною, як свідчить перелік, в той час стала така форма, як телевізійні журнали, де в стислій формі розкривалась та чи інша проблема, напрямок роботи. До їх підготовки поряд зі штатними працівниками студії широко залучався позаштатний актив. Так, тележурнал "Патріот" тривалий час готував і проводив колишній військовий журналіст С.Булкін, тележурнал "02" - про будні правоохоронців - працівники УВД області В.Вішмідт і В.Зубков. "Екран музичної культури" - відомий музикознавець Р.Понаровський.
Різноманітно намагалися подавати й інформаційні програми. Разом з 2-3-разовими на тиждень 10-15-хвилинними випусками новин стали впроваджувати півгодинні "День Луганщини", "Тиждень області". Для них характерною була спроба відійти від звичних для багатьох газетних форм подачі матеріалів, які, відверто кажучи, не спрацьовували на радіо і в телеефірі. Цікавою і корисною була спроба обміну інформаційними телевізійними і радіопрограмами з колегами з Донецька. Продовжуючи започатковану ще в перші дні роботи обласного телебачення програму "Вогні Донбасу", в 1967 році було створено спільний з донетчанами телерадіожурнал "Горняк".
На той же період припадає і початок створення власних телевізійних фільмів. Однією з перших таких робіт був знятий у 1966 році телефільм "Перша стругова", що розповідав про першу стругову бригаду шахтарів В.Щебетовського (сценарій Ф.Литвина, оператор М.Меренков). На той час це був чи не єдиний фільм про роботу гірників по впровадженню нової вуглевидобувної техніки на шахтах Донбасу.
В 1967 році робота Луганської студії позначилася ще однією помітною подією. В листопаді того року були здійснені перші включення нашої студії в випуски новин на Центральному і Українському телебаченні. І з того часу майже всі більш-менш значущі події в політичному, економічному, соціально-культурному житті Луганщини знаходили своє висвітлення в центральних і республіканських електронних ЗМІ.
Наприкінці 60-х років завдяки надходженню нового телевізійного обладнання стало можливим здійснювати синхронні зйомки. Першими матеріалами, що вийшли в ефір за новою технологією, були репортажі з колгоспу "Правда" Старобільського району і Кадіївського автотранспортного підприємства № 12668 (оператор синхронних зйомок І.Толстоусов). Влітку 1969 року луганські телевізійники вперше вийшли із своєю продукцією на "Інтербачення" з розповіддю про перебування в області угорської делегації з області Фейєр.
Початок сімдесятих років знаменував, у певній мірі, новий етап в розвитку електронних засобів масової інформації в області.
З вересня 1971 року було запроваджено двопрограмове мовлення. Перша програма на 2 каналі повністю транслювала передачі Центрального телебачення в обсязі 12-13 годин на добу; друга (на 6 каналі) - програми Українського телебачення і місцевих студій. Обсяг цього каналу зростав рік у рік - від 7 до 12 годин на добу в 1975 році. В рамках загальнореспубліканського каналу виділявся фіксований з 18 до 19 годин відрізок часу для передач місцевих телестудій, що привело до скорочення їх мовлення, але підвищило відповідальність за якість студійних передач.
Усе це вимагало більш чіткої координації програм республіканського телебачення і місцевих студій, яке здійснювалось спочатку через спеціальний відділ (редакція програм), а пізніше - через відповідні головні редакції УТ.
Водночас окремо готувались і видавались передачі на Центральне телебачення.
Творчою подією стала спільна робота Центрального і Ворошиловградського телебачення - серійний цикл "7 днів в бригаді Володимира Мурзенка" - про працю і життя членів уславленого колективу комплексної видобувної бригади "мільйонера" з шахти "Красный партизан" м.Свердловська (автор-кореспондент ЦТ Г.Тараненко, режисер І.Хорунжий, оператори О.Хорошко і Р.Кудряков).
Редакції нашого телебачення активно залучались до створенння вагомих екранних робіт для Українського телебачення. І тут в першу чергу треба відзначити участь у загальнореспубліканському циклі документально-публіцистичних програм "Соціальний портрет колективу". Зокрема, була видана 7-серійна передача, присвячена колективові флагмана вітчизняного машинобудування Луганського тепловозобудівного заводу, а згодом - машинобудівного заводу імені Пархоменка та шахти "Лутугинська". До їх підготовки були залучені найкращі творчі сили: редактори-сценаристи Г.Довнар, В.Дунін, О.Вихров, Т.Дейнегіна, режисери В.Бабич, І.Хорунжий, А.Мельник, Г.Тишкова, В.Курчина, оператори Л.Гончаров, В.Коваленко, А.Титаренко, В.Пилипенко, кінооператори В.Вершин, М.Рижченко, О.Хорошко, звукорежисери В.Раздорський, В.Соха.
Згодом за ініціативою власкора Держтелерадіо Союзу РСР по Луганській і Донецькій областях Г.Я.Тараненка був заснований цикл "Твоя життєва позиція", в якому порушувались так би мовити не протокольні, а справжні життєві проблеми, що для "застійних" часів було досить сміливим кроком.
В 1973 році передачею з м.Кіровська на ЛТ був розпочатий власний цикл передач "Місто і люди". Серед них були такі, де телерадіожурналістам, творчим працівникам вдавалося вирватись із шорів, штампів і стереотипів, що існували на той час, і створювати роботи, які запам'ятовувались телеглядачам і радіослухачам, бо головним героєм в них була жива людина.
До незаперечного активу студії треба віднести багаторічний цикл "Доброго вам здоров'я", одним з фундаторів якого була редактор М.Д.Русаневич, неодноразові передачі циклу "Слава солдатська" (редактори В.Вихров і Ю.Казаков, режисери А.Мельник, І.Хорунжий), яскраві виступи аматорів Луганщини в "Музыкальном турнире городов" на ЦТ і "Сонячних кларнетах" - на УТ.
От як, наприклад, оцінювали участь луганчан в "Музыкальном турнире городов" фахівці Центрального телебачення:
"Главная редакция народного творчества Центрального телевидения выражает большую благодарность коллективу Ворошиловградской студии телевидения за подготовку передачи "Музыкальный турнир городов", с успехом прошедшей в эфире 13 ноября 1971 года - об истории и сегодняшнем дне тепловозостроительного завода, его коллективов художественной самодеятельности.
Лаконичный текст ведущего, со вкусом отобранный репертуар исполнителей, отличный телевизионный показ, участие таких коллективов, как заслуженная хоровая капелла, заслуженный оркестр народных инструментов, народный ансамбль танца "Рапсодия" сделали передачу доходчивой, эмоциональной, яркой".
Помітним явищем не тільки в обласному телеефірі, а й на Українському, а потім і Центральному телебаченні в 1970 році стала телевізійна версія вистави Луганського російського драматичного театру за повістю нашого славетного земляка, талановитого письменника В.А.Титова "Всем смертям назло".
Рятуючи своїх товаришів-шахтарів від неминучого вибуху, гірничий майстер вентиляції Владислав Титов прийняв на себе струмовий удар в кілька тисяч вольт, дивом вижив після десятка медичних операцій. Залишившись без обох рук, опалений вогнем, він знайшов сили повернутися до активного життя і, затиснувши олівець зубами, створив повість, в основу якої були покладені саме ці події, а також історія великого кохання і вірності.
Про глядацький інтерес до цієї роботи красномовно свідчить один з численних листів, що надійшов на студію після вистави. От що написала Т.І.Свища із селища Маневичи Волинської області:
"Подивилася спектакль вашої студії "Всім смертям на зло" В.Титова. Я раніше читала цю повість і плакала. Яка сила волі і всеперемагаючого кохання були у її героїв - Сергія і Тані. Як влучно артисти і постановники передали на екрані їх образи. Велике, сердечне спасибі вам за цю роботу".
Погодьмось, такий лист вартий багатьох рецензій фахівців.
До речі, автор повісті В.Титов, режисер-постановник спектаклю заслужений артист України О.Коженовський і виконавець головної ролі Сергія Петрова - заслужений артист України Д.Вітченко за цю роботу були удостоєні звання лауреатів премії Комсомолу України, а письменник згодом отримав за цей та інші твори найвищу на Україні Державну премію імені Т.Г.Шевченка.
В роки сімдесяті працівники Луганського телебачення гідно представляли нашу область на Центральному і Українському телебаченні у великих звітних передачах до тогочасних знаменних подій - чергових партійних з'їздів, ювілеїв Жовтневої революції та інших дат. Зараз можна по-різному ставитись до цих робіт, але безперечно одне: вони створювались на високому професійному і технічному в тих умовах рівні і неодноразово відзначались керівництвом Держтелерадіо СРСР і України, почесними грамотами й дипломами.
Свого роду етапною стала в ті часи і спільна робота ворошиловградських телевізійників і Центрального телебачення в циклі "Алло, мы ищем таланты", в якій взяли участь молоді виконавці з Луганська, Херсона, Запоріжжя, П'ятигорська, Ростова-на-Дону. З режисером ЦТ Л.Маслюк і ведучим О.Масляковим працювала над її створенням група телепрацівників з Луганська: В.Бабич, Л.Гончаров, В.Коваленко, А.Титаренко, звукорежисери В.Раздорський, В.Соха.
Певними здобутками позначилась у цей період і робота луганських радіожурналістів. Цьому сприяли наполегливе професійне навчання, що проводилося в головній редакції радіомовлення, регулярний аналіз творчого доробку працівників радіоредакцій на семінарах, засіданнях колегії телерадіокомітету. Про це свідчить хоча б перелік питань, що обговорювались на них: "Використання репортажів у передачах обласного радіо", "Кореспонденція на радіо", "Про радіонарис" тощо. Плідно в різних жанрах радіожурналістики працювали в той час І.Косенко, М.Кузнєцов, А.Бодрик, Г.Шакірова, Т.Чуванова, О.Шевченко, О.Коваленко, А.Пащенко, І.Чалий; проводились спільні рейди і огляди з актуальних проблем роботи підприємств. Роботи луганських "радистів" неодноразово відзначались у рецензіях і відгуках фахівців Українського радіо.
Варто відзначити ще одну особливість того часу - тісне співробітництво теле- і радіожурналістів з працівниками обласних газет. Серед постійних авторів, що звучали в ефірі, - заслужений журналіст України І.Тимофєєва, Г.Пліско, Я.Малахов та ін. На цей період припадає і народження літературного радіоальманаху літераторів-початківців "Першоцвіт", що з успіхом виходить і донині. Він став початковою сходинкою визнання для багатьох молодих літераторів Луганщини.
Важливим напрямком роботи телебачення і радіо в 60-70 рр. була тема патріотичного й інтернаціонального виховання. Саме в ці роки зміцніли творчі зв'язки з колегами з Челябінська, Воронежа, Ростова, Адигейської автономної області, Росії, Пернікського округу Болгарії, області Фейєр Угорщини, французьким Сент-Етьєнном і шотландським Кардіффом. Під рубрикою "Мости єднання" в ефір виходили теле- і радіопередачі, підготовлені спільно з творчими працівниками цих та деяких інших міст і областей. Різнобарв'я культурного життя доповнювали виступи в теле- і радіоефірі учасників Днів літератури, що часто проходили на Луганщині в 1972-1977 рр. за участю письменників з Росії, Білорусії, Казахстану, Таджикстану, Литви та інших республік тодішнього Радянського Союзу.
На сімдесяті роки припадає і така форма роботи, як залучення до телебачення і радіо широкого кола позаштатних авторів - і як коментаторів, і як ведучих окремих циклів передач. Серед них були провідні вчені і спеціалісти народного господарства, діячі науки, культури, юристи і працівники правоохоронних органів: кандидат філософських наук (тепер професор, доктор соціологічних наук) Б.Г.Нагорний, тодішні інспектори обласного комітету народного контролю А.С.Дурнєв, В.І.Матлаєв, зав.відділом облуправління ДАЇ А.Кулєшова, радник юстиції К.Табачников та інші.
Телерадіожурналісти Луганщини без перебільшення відіграли чималу роль у популяризації спорту, розвитку масового фізкультурного руху в нашому краї. В 60 - ті на початку 70-х років стали до ладу діючих багато спортивних новобудов-стадіонів, палаців спорту і спортзалів, сотні спортивних майданчиків. І це в значній мірі завдяки енергії і наполегливості тодішнього керівника області Володимира Васильовича Шевченка. Саме на цей час припадають найважливіші успіхи штангістів, легкоатлетів, гімнастів. До грандів спортивних ігор увійши футболісти "Зорі", волейболісти "Іскри" і "Динамо", баскетболісти "Спартака", багато з них були згодом залучені до збірних команд СРСР і України.
Луганська телестудія була одним з фундаторів таких масових спортивних заходів дітей і молоді, як "Веселі старти", "Роби, як ми, роби з нами, роби краще за нас". І, згадуючи про це, треба назвати ім'я нашого телерадіокоментатора Юрія Івановича Сипунова, який не одне десятиріччя на громадських засадах веде репортажі про всі найбільш визначні спортивні події в області, разом з редактором В.Меженським, режисером І.Хорунжим був співавтором багатьох цікавих циклів програм, таких, як "Телеспортарена", "На спортивних меридіанах Луганщини" тощо.
Ще одним щаблем роботи того часу стала участь великої групи телевізійних працівників нашої компанії у висвітленні Олімпійських ігор-80 у Москві, а до того, як свого роду генеральна репетиція, - на Спартакіаді народів СРСР. Пересувна телевізійна станція виїздила до Тули на трасу Олімпійського вогню, а четверо наших телевізійників - режисер І.Хорунжий, оператори Л.Гончаров, В.Коваленко, звукорежисер Л.Криничний були відряджені на зйомки і трансляції Олімпійського волейбольного турніру.
От як розповідає про це телережисер І.Хорунжий, який очолював, так би мовити, "волейбольну телезбірну" - всю творчо-постановочну групу телебачення СРСР по висвітленню волейбольного турніру Олімпіади-80.
"Цьому передувала велика підготовча робота. Під час першості СРСР з волейболу відпрацьовувалась концепція показу. Ми побували на іграх волейболістів в Києві, Москві, Ленінграді, Одесі, Алма-Аті, пройшли перепідготовку в Інституті підвищення кваліфікації працівників ТБ і радіо.
Зібрали нас заздалегідь. Розмістили. Дисципліна була жорсткою, як і заходи безпеки. Будь-який прояв порушення режиму означав негайне відчислення з групи. Для забезпечення показу турніру волейболістів було утворено 2 групи - московсько-литовська і московсько-українська, основу якої становили луганчани. Під моїм началом було 4 режисери і 11 операторів.
Працювали з великим азартом і зацікавленістю, якоюсь мірою змагаючись і між собою, чиї прийоми і техніка показу будуть кращими.
Бригада за участю луганчан здійснювала показ ігор з малої спортивної арени Лужників, прибалти - з так званої "Ромашки", універсального залу "Дружба".
Результат цього неафішованого змагання красномовний. Саме нашим телемайстрам довірили показ півфінальних і фінальних змагань як чоловічого, так і жіночого турнірів. А про глядацьку реакцію переконливо свідчить такий факт. Після перших трансляцій (а передавались вони на багато країн) до міжнародного телепресцентру, очолюваному відомим у минулому спортсменом і журналістом, до речі, олімпійським чемпіоном О.В.Іваницьким, зателефонували телеглядачі з Великобританії і дуже схвально відгукнулися про якість і різноманітність телерепортажів саме з волейболу".
Як бачимо, працівники як Луганського телебачення, так і радіо досягли в 60-70-х роках певних успіхів у всесторонньому відображенні повнокровного життя нашого краю, заклавши чудові традиції в професіональному плані, які були продовжені в наступні роки.
Все це вимагало професійних знань та наполегливої праці. Знань не лише технології виробництва, а й психології, сприйняття, оскільки телевізійний продукт призначений не для аудиторії залу, а, що називається "людині в кріслі". А це вже інша природа і творчості, і її сприйняття. Екран - це свого роду збільшуюча лінза, і навіть дрібна фальш помножується багаторазово. В перші роки, в силу багатьох причин, і перш за все в суспільному житті, досягти природньої поведінки героя в передачі було дуже й дуже проблематично...
Вже в першому десятиріччі, саме в 60-ті роки, стали вимальовуватись основні напрямки політики мовлення (публіцистика, освітність, художнє мовлення) і поступово виявлятись власні, суто телевізійні підходи, своєрідні жанри.
Крім студійних передач широко впроваджувались позастудійні зйомки. Це зумовило прискорений розвиток телебачення, оскільки дало змогу поєднати можливості телебачення і кіномистецтва.
В 60-ті роки з вступом до ладу радіорелейної лінії Луганськ-Донецьк, а також надходженням до студії пересувної телевізійної станції ПТС-3 та іншої апаратури творчі й технічні можливості нашої телестудії значно розширилися. Швидкими темпами починає розвиватися інформаційне і громадсько-політичне мовлення. В ефір виходять позастудійні репортажі з промислових підприємств і новобудов, з сільських ланів і ферм, трансляції спортивних змагань тощо. З'являються можливості для міжобласного телевізійного спілкування. Наша студія разом з Донецьким телебаченням готує і регулярно видає в ефір тележурнал "Вогні Донбасу", в якому розповідається про економічне, політичне життя, соціально-культурний розвиток одного з найпотужніших індустріальних регіонів країни.
Саме ці роки стали періодом активного освоєння луганськими телевізійниками всесоюзного і українського телеефіру.
На український екран виходять програми "Гвардія робітничного класу", присвячена шахтарям Луганщини, "Безсмертя юних" (про подвиг молодогвардійців Краснодона), музичний "Камертон доброго настрою" тощо.
В листопаді 1967 року Луганська студія була вперше представлена на Центральному телебаченні, а згодом у циклових програмах "Час Батьківщини", "Естафета новин", "Маршрути п'ятирічки", "Тобі, юність" та ін. Відгуки, що надходили від глядачів і слухачів, керівництва ЦТ і УТ, їхніх редакційних рад, свідчать про те, що матеріали ці відзначалися високим професійним рівнем, емоційністю, інформаційною насиченістю, вдалими режисерськими рішеннями.
Незважаючи на те, що наша студія не була базовою і кіновиробничою, творчі працівники за власною ініціативою, без фінансової підтримки створили не тільки багато оригінальних телепрограм, а й цілий ряд документальних фільмів, зробивши свій помітний внесок у розвиток цього жанру. Серед них: перший повнометражний документальний фільм "Слава моих земляков" (сценарій Г.Довнара і О.Холошенко, режисер-оператор М.Рижченко), "Олексій Стаханов" (автор - режисер О.Вихров, оператор М.Рижченко), "Безсмертя" (автор Г.Довнар, режисер І.Хорунжий, оператор В.Вершин), "Олександр Пархоменко" (автор - режисер В.Бабич, оператор В.Вершин) "Слово матері" (Г.Довнар, І.Хорунжий, В.Вершин), "Давидове поле" (К.Могилевський, В.Бабич, В.Небеєрідзе, В.Вершин), багато кінонарисів, телепортретів тощо.
У довіднику "Українське радіо і телебачення. Цифри і факти 1945-1972 рр.", виданому в Києві в 1973 році, наводяться такі дані: з 1959 до 1965 року Луганська студія телебачення збільшила обсяг власних кінозйомок майже в десять разів: з 2,6 години в 1959 році до 24 годин в 1965 році і з цього показника займала 6 місце в Україні.
Особливе місце в творчості колективу Луганського телебачення того періоду зайняли телевізійні вистави. Крім телевізійних версій вистав російського і українського театрів, гастролюючих колективів, активно працював створений при телестудії в січні 1961 року дитячий телевізійний театр (режисер Н.Бородіна), який в лютому 1961 року, немов передбачаючи початок пілотованої космічної ери, відкрився виставою "Рома в космосі і вдома". Потім була не менш вдала "Зимова казка" (О.Вихров, І.Хорунжий, В.Коваленко. А.Никифоров).
А драматичний телетеатр в той період майже кожні два місяці, а іноді й частіше, дарував глядачам нову виставу з залученням артистів місцевих театрів. Серед них відзначимо "Гамлет із Гейдельберга" (режисер-постановник Г.Доля, ведучий оператор Л.Гончаров, художник М.Комаров, музоформлення В.Раздорського), "Мости розводять опівночі" (І.Хорунжий, Л.Гончаров, М.Комаров), "Від'їзд з Тілікалла" (режисер В.Бабич), "Мій бідний Марат" (В.Бабич, В.Коваленко, М.Комаров), "Таємниця сповіді" (В.Яворський, Л.Гончаров, М.Комаров). За творами місцевих письменників в інсценізації Г.Довнара були здійснені вистави "Людям важче" - за однойменним романом М.Чернявського (реж. В. Бабич); "Перший голос" - за оповіданням Т.Рибаса (реж. В.Яворський); "Батьків характер" (автор Г.Довнар, реж. В.Яворський).
Особливо треба зупинитись на постановці п'єси Т.М.Рибаса "Живий ланцюг". І не тільки тому, що це драматичний твір нашого земляка, відомого письменника про події громадянської війни в нашім краї, а й тому, що ця робота стала знаковою для всього колективу телерадіокомітету та й не тільки його. Вона вимагала величезних фізичних і духовних сил, зважаючи на те, що бази для створення такого епічного полотна на студії практично не було. Допомагали обласні театри, військові, керівники багатьох підприємств і організацій.
Пригадує про ті події головний режисер Луганської студії того часу В.Д.Бабич.
"В телевиставі було задіяно 32 актори і більше ста чоловік, зайнятих в масових зйомках "живого ланцюга". Проводились вони на околицях міста, саме там, де відбувалися ці події в дійсності. Ми "мобілізували" працівників прилеглого радгоспу, взвод піротехніків з місцевої військової частини і механізми (крани, підйомники тощо), які нам люб'язно надало одне з автотранспортних підприємств міста. Ролі у виставі виконували актори наших російського драматичного і українського музично-драматичного театрів. Репетиції і зйомки тривали більше місяця. Задіяні були всі технічні засоби, що мав телецентр.
Відеозапису в той час ще не було, і підзйомки проводили кінокамерами. Тривалість вистави - понад 2 години. Показували її в прямому ефірі по Українському телебаченню в вечірній, найзручніший для глядача час.
А тепер кілька слів про атмосферу після показу, яка багато що проілюструє. Наступного дня ще до початку роботи на студію поступив дзвінок. Режисер-постановник В.Д.Бабич, автор п'єси Т.М.Рибас і голова телерадіокомітету П.С.Оснач запрошувались до обкому партії. Ми природньо захвилювались: "на килим", як правило, запрошували не для нагород. Хвилювання посилилося, коли ми зайшли до секретаря з ідеологічних питань. Повне мовчання. Потім нас запросили в зал засідань, де зібралась вся партійна еліта. І знов мовчання. Врешті до залу заійшов перший секретар обкому В.В.Шевченко (до речі, людина, яку ще й досі згадують лише добрим словом). І перші його слова були адресовані нам: "А де ж наші іменинники?" Підізвавши до себе, він по-батьківські обійняв кожного з нас і міцно потис руки.
"Я чудово провів вечір біля екрана, переглядаючи вашу виставу, - сказав він. - Ви переконливо показали ті події. І це великий успіх усього колективу". І тут же спитав: "А де ви взяли кінокадри про "ланцюг"?" Я відповів, що це "секрет фірми". Потім він звернувся до начальника управління культури і порекомендував здійснити цю постановку на сцені театру. Правда, доля її там була іншою. А тільки-но закінчилося засідання, всі "мовчуни" потяглись до нас з поздоровленням, тиснули руки, сиплячи схвальні слова".
Наприкінці шістдесятих і початку сімдесятих років завдяки новій техніці, новим технологіям з'явилась можливість консервації програм, попереднього відеозапису їх з наступним монтажем. Зйомки програм стали широко вестися на натурі, з використанням природного ландшафту, міських і сільських пейзажів. Можна сказати, що в музичних програмах при вдалому монтажі то були предтечі сучасних відеокліпів.
На шістдесяті роки припадає початок формування циклового підходу телерадіожурналістів до створення передач різних напрямів: від громадсько-політичних і економічних до пізнавальних і розважальних. Це дало змогу перейти від епізодичного до більш системного висвітлення життя області. Назвемо лише деякі тележурнали і цикли того часу: "Економіка і виробництво", "Прогрес", "Колос", які висвітлювали стан, проблеми і шляхи розвитку економіки, "Патріот", "Екран музичної культури", "Здрастуй, книго!", "Екран молодих", "Все для тебе, людина!", тележурнал "02", "Мости дружби і братерства", "Наш спортклуб" та ін. Найбільш поширеною, як свідчить перелік, в той час стала така форма, як телевізійні журнали, де в стислій формі розкривалась та чи інша проблема, напрямок роботи. До їх підготовки поряд зі штатними працівниками студії широко залучався позаштатний актив. Так, тележурнал "Патріот" тривалий час готував і проводив колишній військовий журналіст С.Булкін, тележурнал "02" - про будні правоохоронців - працівники УВД області В.Вішмідт і В.Зубков. "Екран музичної культури" - відомий музикознавець Р.Понаровський.
Різноманітно намагалися подавати й інформаційні програми. Разом з 2-3-разовими на тиждень 10-15-хвилинними випусками новин стали впроваджувати півгодинні "День Луганщини", "Тиждень області". Для них характерною була спроба відійти від звичних для багатьох газетних форм подачі матеріалів, які, відверто кажучи, не спрацьовували на радіо і в телеефірі. Цікавою і корисною була спроба обміну інформаційними телевізійними і радіопрограмами з колегами з Донецька. Продовжуючи започатковану ще в перші дні роботи обласного телебачення програму "Вогні Донбасу", в 1967 році було створено спільний з донетчанами телерадіожурнал "Горняк".
На той же період припадає і початок створення власних телевізійних фільмів. Однією з перших таких робіт був знятий у 1966 році телефільм "Перша стругова", що розповідав про першу стругову бригаду шахтарів В.Щебетовського (сценарій Ф.Литвина, оператор М.Меренков). На той час це був чи не єдиний фільм про роботу гірників по впровадженню нової вуглевидобувної техніки на шахтах Донбасу.
В 1967 році робота Луганської студії позначилася ще однією помітною подією. В листопаді того року були здійснені перші включення нашої студії в випуски новин на Центральному і Українському телебаченні. І з того часу майже всі більш-менш значущі події в політичному, економічному, соціально-культурному житті Луганщини знаходили своє висвітлення в центральних і республіканських електронних ЗМІ.
Наприкінці 60-х років завдяки надходженню нового телевізійного обладнання стало можливим здійснювати синхронні зйомки. Першими матеріалами, що вийшли в ефір за новою технологією, були репортажі з колгоспу "Правда" Старобільського району і Кадіївського автотранспортного підприємства № 12668 (оператор синхронних зйомок І.Толстоусов). Влітку 1969 року луганські телевізійники вперше вийшли із своєю продукцією на "Інтербачення" з розповіддю про перебування в області угорської делегації з області Фейєр.
Початок сімдесятих років знаменував, у певній мірі, новий етап в розвитку електронних засобів масової інформації в області.
З вересня 1971 року було запроваджено двопрограмове мовлення. Перша програма на 2 каналі повністю транслювала передачі Центрального телебачення в обсязі 12-13 годин на добу; друга (на 6 каналі) - програми Українського телебачення і місцевих студій. Обсяг цього каналу зростав рік у рік - від 7 до 12 годин на добу в 1975 році. В рамках загальнореспубліканського каналу виділявся фіксований з 18 до 19 годин відрізок часу для передач місцевих телестудій, що привело до скорочення їх мовлення, але підвищило відповідальність за якість студійних передач.
Усе це вимагало більш чіткої координації програм республіканського телебачення і місцевих студій, яке здійснювалось спочатку через спеціальний відділ (редакція програм), а пізніше - через відповідні головні редакції УТ.
Водночас окремо готувались і видавались передачі на Центральне телебачення.
Творчою подією стала спільна робота Центрального і Ворошиловградського телебачення - серійний цикл "7 днів в бригаді Володимира Мурзенка" - про працю і життя членів уславленого колективу комплексної видобувної бригади "мільйонера" з шахти "Красный партизан" м.Свердловська (автор-кореспондент ЦТ Г.Тараненко, режисер І.Хорунжий, оператори О.Хорошко і Р.Кудряков).
Редакції нашого телебачення активно залучались до створенння вагомих екранних робіт для Українського телебачення. І тут в першу чергу треба відзначити участь у загальнореспубліканському циклі документально-публіцистичних програм "Соціальний портрет колективу". Зокрема, була видана 7-серійна передача, присвячена колективові флагмана вітчизняного машинобудування Луганського тепловозобудівного заводу, а згодом - машинобудівного заводу імені Пархоменка та шахти "Лутугинська". До їх підготовки були залучені найкращі творчі сили: редактори-сценаристи Г.Довнар, В.Дунін, О.Вихров, Т.Дейнегіна, режисери В.Бабич, І.Хорунжий, А.Мельник, Г.Тишкова, В.Курчина, оператори Л.Гончаров, В.Коваленко, А.Титаренко, В.Пилипенко, кінооператори В.Вершин, М.Рижченко, О.Хорошко, звукорежисери В.Раздорський, В.Соха.
Згодом за ініціативою власкора Держтелерадіо Союзу РСР по Луганській і Донецькій областях Г.Я.Тараненка був заснований цикл "Твоя життєва позиція", в якому порушувались так би мовити не протокольні, а справжні життєві проблеми, що для "застійних" часів було досить сміливим кроком.
В 1973 році передачею з м.Кіровська на ЛТ був розпочатий власний цикл передач "Місто і люди". Серед них були такі, де телерадіожурналістам, творчим працівникам вдавалося вирватись із шорів, штампів і стереотипів, що існували на той час, і створювати роботи, які запам'ятовувались телеглядачам і радіослухачам, бо головним героєм в них була жива людина.
До незаперечного активу студії треба віднести багаторічний цикл "Доброго вам здоров'я", одним з фундаторів якого була редактор М.Д.Русаневич, неодноразові передачі циклу "Слава солдатська" (редактори В.Вихров і Ю.Казаков, режисери А.Мельник, І.Хорунжий), яскраві виступи аматорів Луганщини в "Музыкальном турнире городов" на ЦТ і "Сонячних кларнетах" - на УТ.
От як, наприклад, оцінювали участь луганчан в "Музыкальном турнире городов" фахівці Центрального телебачення:
"Главная редакция народного творчества Центрального телевидения выражает большую благодарность коллективу Ворошиловградской студии телевидения за подготовку передачи "Музыкальный турнир городов", с успехом прошедшей в эфире 13 ноября 1971 года - об истории и сегодняшнем дне тепловозостроительного завода, его коллективов художественной самодеятельности.
Лаконичный текст ведущего, со вкусом отобранный репертуар исполнителей, отличный телевизионный показ, участие таких коллективов, как заслуженная хоровая капелла, заслуженный оркестр народных инструментов, народный ансамбль танца "Рапсодия" сделали передачу доходчивой, эмоциональной, яркой".
Помітним явищем не тільки в обласному телеефірі, а й на Українському, а потім і Центральному телебаченні в 1970 році стала телевізійна версія вистави Луганського російського драматичного театру за повістю нашого славетного земляка, талановитого письменника В.А.Титова "Всем смертям назло".
Рятуючи своїх товаришів-шахтарів від неминучого вибуху, гірничий майстер вентиляції Владислав Титов прийняв на себе струмовий удар в кілька тисяч вольт, дивом вижив після десятка медичних операцій. Залишившись без обох рук, опалений вогнем, він знайшов сили повернутися до активного життя і, затиснувши олівець зубами, створив повість, в основу якої були покладені саме ці події, а також історія великого кохання і вірності.
Про глядацький інтерес до цієї роботи красномовно свідчить один з численних листів, що надійшов на студію після вистави. От що написала Т.І.Свища із селища Маневичи Волинської області:
"Подивилася спектакль вашої студії "Всім смертям на зло" В.Титова. Я раніше читала цю повість і плакала. Яка сила волі і всеперемагаючого кохання були у її героїв - Сергія і Тані. Як влучно артисти і постановники передали на екрані їх образи. Велике, сердечне спасибі вам за цю роботу".
Погодьмось, такий лист вартий багатьох рецензій фахівців.
До речі, автор повісті В.Титов, режисер-постановник спектаклю заслужений артист України О.Коженовський і виконавець головної ролі Сергія Петрова - заслужений артист України Д.Вітченко за цю роботу були удостоєні звання лауреатів премії Комсомолу України, а письменник згодом отримав за цей та інші твори найвищу на Україні Державну премію імені Т.Г.Шевченка.
В роки сімдесяті працівники Луганського телебачення гідно представляли нашу область на Центральному і Українському телебаченні у великих звітних передачах до тогочасних знаменних подій - чергових партійних з'їздів, ювілеїв Жовтневої революції та інших дат. Зараз можна по-різному ставитись до цих робіт, але безперечно одне: вони створювались на високому професійному і технічному в тих умовах рівні і неодноразово відзначались керівництвом Держтелерадіо СРСР і України, почесними грамотами й дипломами.
Свого роду етапною стала в ті часи і спільна робота ворошиловградських телевізійників і Центрального телебачення в циклі "Алло, мы ищем таланты", в якій взяли участь молоді виконавці з Луганська, Херсона, Запоріжжя, П'ятигорська, Ростова-на-Дону. З режисером ЦТ Л.Маслюк і ведучим О.Масляковим працювала над її створенням група телепрацівників з Луганська: В.Бабич, Л.Гончаров, В.Коваленко, А.Титаренко, звукорежисери В.Раздорський, В.Соха.
Певними здобутками позначилась у цей період і робота луганських радіожурналістів. Цьому сприяли наполегливе професійне навчання, що проводилося в головній редакції радіомовлення, регулярний аналіз творчого доробку працівників радіоредакцій на семінарах, засіданнях колегії телерадіокомітету. Про це свідчить хоча б перелік питань, що обговорювались на них: "Використання репортажів у передачах обласного радіо", "Кореспонденція на радіо", "Про радіонарис" тощо. Плідно в різних жанрах радіожурналістики працювали в той час І.Косенко, М.Кузнєцов, А.Бодрик, Г.Шакірова, Т.Чуванова, О.Шевченко, О.Коваленко, А.Пащенко, І.Чалий; проводились спільні рейди і огляди з актуальних проблем роботи підприємств. Роботи луганських "радистів" неодноразово відзначались у рецензіях і відгуках фахівців Українського радіо.
Варто відзначити ще одну особливість того часу - тісне співробітництво теле- і радіожурналістів з працівниками обласних газет. Серед постійних авторів, що звучали в ефірі, - заслужений журналіст України І.Тимофєєва, Г.Пліско, Я.Малахов та ін. На цей період припадає і народження літературного радіоальманаху літераторів-початківців "Першоцвіт", що з успіхом виходить і донині. Він став початковою сходинкою визнання для багатьох молодих літераторів Луганщини.
Важливим напрямком роботи телебачення і радіо в 60-70 рр. була тема патріотичного й інтернаціонального виховання. Саме в ці роки зміцніли творчі зв'язки з колегами з Челябінська, Воронежа, Ростова, Адигейської автономної області, Росії, Пернікського округу Болгарії, області Фейєр Угорщини, французьким Сент-Етьєнном і шотландським Кардіффом. Під рубрикою "Мости єднання" в ефір виходили теле- і радіопередачі, підготовлені спільно з творчими працівниками цих та деяких інших міст і областей. Різнобарв'я культурного життя доповнювали виступи в теле- і радіоефірі учасників Днів літератури, що часто проходили на Луганщині в 1972-1977 рр. за участю письменників з Росії, Білорусії, Казахстану, Таджикстану, Литви та інших республік тодішнього Радянського Союзу.
На сімдесяті роки припадає і така форма роботи, як залучення до телебачення і радіо широкого кола позаштатних авторів - і як коментаторів, і як ведучих окремих циклів передач. Серед них були провідні вчені і спеціалісти народного господарства, діячі науки, культури, юристи і працівники правоохоронних органів: кандидат філософських наук (тепер професор, доктор соціологічних наук) Б.Г.Нагорний, тодішні інспектори обласного комітету народного контролю А.С.Дурнєв, В.І.Матлаєв, зав.відділом облуправління ДАЇ А.Кулєшова, радник юстиції К.Табачников та інші.
Телерадіожурналісти Луганщини без перебільшення відіграли чималу роль у популяризації спорту, розвитку масового фізкультурного руху в нашому краї. В 60 - ті на початку 70-х років стали до ладу діючих багато спортивних новобудов-стадіонів, палаців спорту і спортзалів, сотні спортивних майданчиків. І це в значній мірі завдяки енергії і наполегливості тодішнього керівника області Володимира Васильовича Шевченка. Саме на цей час припадають найважливіші успіхи штангістів, легкоатлетів, гімнастів. До грандів спортивних ігор увійши футболісти "Зорі", волейболісти "Іскри" і "Динамо", баскетболісти "Спартака", багато з них були згодом залучені до збірних команд СРСР і України.
Луганська телестудія була одним з фундаторів таких масових спортивних заходів дітей і молоді, як "Веселі старти", "Роби, як ми, роби з нами, роби краще за нас". І, згадуючи про це, треба назвати ім'я нашого телерадіокоментатора Юрія Івановича Сипунова, який не одне десятиріччя на громадських засадах веде репортажі про всі найбільш визначні спортивні події в області, разом з редактором В.Меженським, режисером І.Хорунжим був співавтором багатьох цікавих циклів програм, таких, як "Телеспортарена", "На спортивних меридіанах Луганщини" тощо.
Ще одним щаблем роботи того часу стала участь великої групи телевізійних працівників нашої компанії у висвітленні Олімпійських ігор-80 у Москві, а до того, як свого роду генеральна репетиція, - на Спартакіаді народів СРСР. Пересувна телевізійна станція виїздила до Тули на трасу Олімпійського вогню, а четверо наших телевізійників - режисер І.Хорунжий, оператори Л.Гончаров, В.Коваленко, звукорежисер Л.Криничний були відряджені на зйомки і трансляції Олімпійського волейбольного турніру.
От як розповідає про це телережисер І.Хорунжий, який очолював, так би мовити, "волейбольну телезбірну" - всю творчо-постановочну групу телебачення СРСР по висвітленню волейбольного турніру Олімпіади-80.
"Цьому передувала велика підготовча робота. Під час першості СРСР з волейболу відпрацьовувалась концепція показу. Ми побували на іграх волейболістів в Києві, Москві, Ленінграді, Одесі, Алма-Аті, пройшли перепідготовку в Інституті підвищення кваліфікації працівників ТБ і радіо.
Зібрали нас заздалегідь. Розмістили. Дисципліна була жорсткою, як і заходи безпеки. Будь-який прояв порушення режиму означав негайне відчислення з групи. Для забезпечення показу турніру волейболістів було утворено 2 групи - московсько-литовська і московсько-українська, основу якої становили луганчани. Під моїм началом було 4 режисери і 11 операторів.
Працювали з великим азартом і зацікавленістю, якоюсь мірою змагаючись і між собою, чиї прийоми і техніка показу будуть кращими.
Бригада за участю луганчан здійснювала показ ігор з малої спортивної арени Лужників, прибалти - з так званої "Ромашки", універсального залу "Дружба".
Результат цього неафішованого змагання красномовний. Саме нашим телемайстрам довірили показ півфінальних і фінальних змагань як чоловічого, так і жіночого турнірів. А про глядацьку реакцію переконливо свідчить такий факт. Після перших трансляцій (а передавались вони на багато країн) до міжнародного телепресцентру, очолюваному відомим у минулому спортсменом і журналістом, до речі, олімпійським чемпіоном О.В.Іваницьким, зателефонували телеглядачі з Великобританії і дуже схвально відгукнулися про якість і різноманітність телерепортажів саме з волейболу".
Як бачимо, працівники як Луганського телебачення, так і радіо досягли в 60-70-х роках певних успіхів у всесторонньому відображенні повнокровного життя нашого краю, заклавши чудові традиції в професіональному плані, які були продовжені в наступні роки.